Економічне вчення А. Сміта
У трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він заявляє, що трудова теорія справедлива лише для «раннього, примітивного» суспільства. Коли ще праця не була поділена, вона могла служити основою для обміну.
З розвитком розподілу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стає необхідним, тому що дозволяє одержувати потрібні товари. По-друге, як за¬значає Сміт, багатство особи визначається його можливістю одержувати про¬екти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов мінова цінність товару для товаровиробника буде визначатись кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на одиницю свого товару.
Товаровиробник, обмінюючи свій товар на якийсь інший, одержує, з^, власною оцінкою, більше праці, ніж віддає. Те ж саме відбувається і з против^ пою стороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці, відносно своїх можливостей по виробництву одержуваного товару, ніж віддає. Тут м^ знову зустрічаймось з поняттям суб'єктивної цінності, проте виводиться вон^ Смітом не з принципу корисності, що було властивим австрійській школі, а ї принципу праці. • ','
Отже, перше з поставлених питань Сміт вирішує однозначно. Основу цінності товару становить праця, уречевлена в товарах, які одержують шляхом обміну на даний товар.
Як же вирішує Сміт друге завдання, тобто питання про складові частини ціни товару? На перший ітогляд, нелогічною є сама постановка такого питан¬ня. Дійсно, про які складові частини ціни може йти мова, якщо вона визна¬чається працею?
Справа в тому, що до цього Сміт розглядав обмін товарів у простому то¬варному виробництві, де виробники обмінюються працею, уречевленою в то¬варах.
В умовах капіталізму відбувається обмін живої і уречевленої праці. Робітники виступають як прсідавці товару робоча сила, а капіталісти — як його покупці. Щоправда, Сміт вважав, що робітники продають свою працю, яка, як і інші товари, має «дійсну і номінальну ціну»^. Фактично йдеться про номі¬нальну і реальну заробітну плату. За цих умов, пише Сміт, порушується закон еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевленої. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, зводиться до двох час¬тин: заробітної плати і прибутку капіталісту. Це дві складові частини цінності. Третьою складовою у Сміта виступає рента. Отже, як пише Сміт, «три першо¬основи всякого доходу, як і всякої мінової цінності,— це заробітна плата, при¬буток і рента»^. Таким чином, цінність Сміт визначає доходами.
Всі три види первісного доходу — заробітна плата, прибуток і рента — ма¬ють єдину ціннісну субстанцію — працю, уречевлену в товарах, які одержують шляхом обміну. «Слід мати на увазі,— писав Сміт,— що дійсна цінність всіх різних складових частин ціни вимірюється кількістю праці, яку може купувати або яку може мати в розпорядженні кожна з них. Праця вимірює цінність не лише тієї частини ціни, яка зводиться до праці, а й тих частин, що приходяться на ренту і прибуток».
Визначення цінності сумою доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XIX ст. стала пануючою.
Щодо третього завдання, яке вирішує Сміт, то воно зводиться до з'ясуван¬ня причин відхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта це, по суті, — грошовий вираз цінності. Природна ціна включає повну величину ренти, праці і прибутку. Причому йдеться не про фактичну величину складо¬вих ціни, а про їх середню норму. Ринкова ціна — та, за якою продається товар.Сміт детально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринкогій? ціни від природної. В умовах природного стану (вільної конкуренції) риідаК працює як своєрідний регулятор природного руху товарних потоків до стаЙ^ ринкової рівноваги. Попит і пропозиція виступають як фактори встановлеНН» ринкової ціни. Людське втручання у вигляді різного роду привілеїв, монопо^ регламентів порушує природний стан. Воно, пише Сміт, приводить часто до результатів, протилежних тим, на які розраховували, і стримує зростання про¬дуктивності праці. Щоправда, якась група або клас можуть одержати вигоду від такого втручання, проте вона все одно виявиться шкідливою з точки зору стратегічного завдання — економічного зростання. Отже, С^іт знову звер¬тається до принципу природної свободи, до дії «невидимої руки».
Класи і доходи. Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є види до¬ходів трьох різних категорій персоніфікованих економічних функцій, що відповідають трьом факторам виробництва: праці, капіта}іу і землі. Власники кожного із цих факторів утворюють відповідні класи: найманих робітників, підприємців і землевласників. Це основні класи суспільства, їх доходи є пер¬винними. Всі інші групи і прошарки отримують вторинні доході, які виступа¬ють результатом перерозподілу.