Вчення про управління (Файоль Анрі)

3) установити єдине компетентне й енергійне керівництво;

4) сприяти доброму добору персоналу, підбору енергійних і компетентних людей на посади начальників окремих ч служб, функціонерів, які повністю відповідали б їх службовій ролі;

5) точно визначити повноваження;

6) об'єднувати роботу, узгоджувати зусилля;

7) ясно, чітко і точно формулювати рішення;

8) заохочувати дух відповідальності та ініціативи;

9) справедливо й уміло винагороджувати виконані послуги;

10) запобігати помилкам та непорозумінням;

11) спонукати до додержання дисципліни;

12) стежити за тим, щоб приватні інтереси були підпорядковані інтересам підприємства;

13) звертати особливу увагу на єдність розпорядництва;14) установити загальний контроль;

15) боротися зі зловживаннями регламентації, бюрократичного формалізму, паперової тяганини і т. д.

Такою є адміністративна місія, яка має виконуватися персоналом кожного підприємства. Вона проста на підприємстві елементарному; вона ускладнюється все більше в міру того, як підприємство стає значнішим, а персонал — численнішим. Це правило підтверджується дійсним розвитком і вдосконаленням соціальних організмів.

Поодинокий ремісник елементарного підприємства замінюється майстром і кількома робітниками на невеликому підприємстві. Потім, у міру того як підприємство збільшується, послідовно з'являється ціла ієрархія посад. З функ-ціонерною формою виникають нові органи: збори акціонерів, адміністративна рада, головний директор і та ж підлегла йому ієрархія. В дуже великих акціонерних товариствах іноді — коли склад адміністративної ради надто численний — з'являється ще й виконавчий комітет, який вклинюється між радою і головною дирекцією. Цей виконавчий комітет є ніби зародком міністерства, заснованого державою тому, що парламент надто численний, щоб відігравати роль, подібну до адміністративної ради акціонерних товариств.

Як мозок у живому організмі, орган управління підприємством розвивається і вдосконалюється в міру росту соціального організму: адже він становить лише малу частку «установки» ремісника на елементарному підприємстві; це дуже важлива «установка» керівника середнього підприємства; а на великому підприємстві керівник найвищого сану вже недостатній для управління; він потребує допомоги певної кількості інших умів, які становитимуть штаб управління.

Штаб — це група людей, яка має владу, обізнана з усіма справами, а також має у своєму розпорядженні певний час, чого може бракувати начальнику; це — перший помічник, своєрідне підкріплення і розширення особистості начальника, в обов'язки якого входить полегшити керівникові виконання покладених на нього обов'язків. Штаб пристосовується до потреб підприємства.

У той час, як штаб великого промислового підприємства складається з кількох осіб у прямому підпорядкуванні керівникові, штаб сучасної армії являє v собою великий ієрархічний організм, до якого надходять усі відомості, необхідні головнокомандуючому, де вивчаються всі пропозиції, що можуть сприяти йому в прийнятті компетентного рішення.

Самі по собі, які б не були їхні якості і працездатність, керівники великих підприємств не можуть виконувати всі обов'язки, що стосуються, зокрема, розгляду кореспонденції, прийому відвідувачів, проведення нарад, різних заходів; вони повинні, крім того, забезпечити управління і контроль, стежити за дослідами, спрямованими на підготовку певних рішень, установлювати програму дій, стимулювати всілякі вдосконалення. Сила необхідності змушує їх вдаватися до штабу. Бачити деяких керівників державних установ і навіть правителів держав, полишених штабної служби, не можна без почуття глибокого здивування.