Суть, цілі, завдання та методи фінансового прогнозування

Ефективне функціонування економіки в умовах ринку вимагає системного підходу до встановлених правил гри для всіх учасників ринкових відносин і передбачення майбутнього розвитку подій. Одним з дійових методів досягнення відносної гармонійної взаємодії об’єктивних і суб’єктивних процесів у ринковій економіці можна вважати економічне прогнозування, складовою частиною якого є фінансове прогнозування.

Під прогнозом розуміється науково обґрунтоване судження про можливі зміни об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни їх здійснення. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням.

Прогнозування є важливою з’єднуючою ланкою між теорією і практикою у всіх галузях життя суспільства. Воно має дві різні площини конкретизації: власне передбачувальну та іншу, споріднену з нею, що відноситься до категорії керування, — вказівну. Передбачування має на увазі опис можливих чи бажаних перспектив, станів, рішень проблем майбутнього. Вказування є власне рішення цих проблем, використання інформації про майбутнє в цілеспрямованій діяльності. Таким чином, у проблемі прогнозування розрізняють два аспекти: теоретико-пізнавальний і управлінський, пов'язаний з можливістю прийняття на основі отриманого знання управлінських рішень.

Економічне прогнозування – це процес розробки економічних прогнозів, заснований на наукових методах пізнання економічних явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики. Прогнозування, у тому числі економічне, співвідноситься з більш широким поняттям — передбачення як випереджального відображення дійсності, заснованого на пізнанні законів природи, суспільства і мислення. У залежності від ступеня конкретності і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, план.

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Це означає, що вихідну базу побудови гіпотези становлять теорія і відкриті на її основі закономірності і причинно-наслідкові зв'язки функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів. На рівні гіпотези дається якісна характеристика цих об’єктів, що виражає загальні закономірності їхнього поводження.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою має значно більшу визначеність, оскільки ґрунтується не тільки на якісних, але і на кількісних параметрах і тому дозволяє характеризувати майбутній стан об'єкта також і кількісно. Прогноз виражає передбачення на рівні конкретно-прикладної теорії. Таким чином, прогноз відрізняється від гіпотези меншим ступенем невизначеності і більшою вірогідністю. У той же час зв'язок прогнозу з досліджуваним об'єктом, явищем не є твердим, однозначним: прогноз носить імовірнісний характер.

План являє собою постановку точно визначеної мети і передбачення конкретних, детальних подій досліджуваного об'єкта. У ньому фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань, обґрунтовуються прийняті управлінські рішення. Його головна риса – визначеність і директивність завдань. Таким чином, у плані передбачення одержує найбільшу конкретність і визначеність. Як і прогноз, план ґрунтується на результатах і досягненнях конкретно-прикладної теорії.

Форми передбачення тісно пов'язані в своїх проявах один з одним і з досліджуваним об'єктом у системі керування і планування, являючи собою послідовні у своїй конкретності ступені пізнання поводження об'єкта в майбутньому. Вихідний початок цього процесу — загальнонаукове передбачення станів об'єкта, що завершує етап, — складання плану переведення об'єкта в новий заданий для нього стан. Найважливішим засобом для цього служить прогноз як з’єднуюча ланка між загальнонауковим передбаченням і планом.

Хоча гіпотеза носить більш загальний характер, без неї неможливе ніяке наукове керування і планування. Гіпотеза впливає на цей процес через прогноз, будучи важливим джерелом інформації для його складання. У багатьох випадках гіпотеза виконує ту ж роль і безпосередньо при розробці планів.

Найбільш тісно пов'язане з плануванням прогнозування. План і прогноз являють собою взаємодоповнюючі одна одну стадії планування при визначальній ролі плану як провідної ланки керування підприємством. При цьому прогноз виступає як фактор, що орієнтує існуючу практику на можливості розвитку в майбутньому, а прогнозування — як інструмент розробки планів. Форми поєднання прогнозу і плану можуть бути різними: прогноз може передувати розробці плану (як правило), йти за ним (прогнозування наслідків прийнятого в плані рішення), проводитися в процесі розробки плану.Між прогнозом і планом також існують розбіжності. Головна з них полягає в тому, що план має директивний, а прогноз — імовірнісний характер. План — це однозначне рішення, у тому числі і тоді, коли він розробляється на варіантній основі. Прогноз же по самій своїй суті має альтернативний, варіантний зміст. У цьому змісті прогнозування є дослідницькою базою планування, що має власну методологічну і методичну основу, багато в чому відмінну від планування. Розробка прогнозів грунтується на прогностичних методах, а планування спирається на більш строгі і точні методи балансових та інших розрахунків.