Адміністративний менеджмент: теоретико-методологічні засади

Повноваження глави держави:

• відповідно до конституції призначає прем'єр-міністра і за його поданням формує уряд разом із парламентом і найвищими юридичними інстанціями, бере участь у формуванні судової влади та органів загальнодержавного призначення;

• виконує у деяких країнах (СНД) функцію гаранта конституції і суверенітету;

• обіймає посаду головнокомандувача збройними силами;

• керує органами виконавчої влади (у президентських республіках і деяких монархіях);

• очолює раду оборони і національної безпеки;

• розробляє закони (у монархіях глава держави з парламентом виконує законодавчу функцію) та підзаконні акти;

• відхиляє закони і повертає їх для повторного розгляду або накладає на них відкладальне вето, має право розпуску нижчої палати парламенту за умов, визначених конституцією;

• володіє законодавчою ініціативою, наділяється правом позачергового скликання парламенту;

• виносить законопроекти на референдум, обходячи парламент, самостійно або за попереднім його схваленням;

• здійснює помилування, пом'якшує покарання;

• у міжнародній політиці укладає і ратифікує міжнародні договори за попереднім схваленням парламенту або самостійно акредитує послів, представляє державу у міжнародних відносинах [1 с. 116–118].Уряд — найвищий орган адміністративного управління. Він здійснює державне управління суспільними справами, впроваджує в життя рішення законодавчої влади та забезпечує дотримання встановлених у державі законів. У різних країнах найвищий орган виконавчої влади (уряд) має різні назви: рада міністрів (Росія, Франція); кабінет міністрів (Японія, Україна, Велика Британія); державна рада (Швеція, Норвегія); федеральна рада (Швейцарія). Різні також назви глави урядів: прем'єр-міністр, канцлер, президент, голова.

Спосіб формування уряду залежить від форми правління в державі. У президентських республіках, абсолютних та дуалістичних монархіях передбачене позапарламентське формування уряду — призначення урядовців на посаду глави держави без реальної участі парламенту. Парламент найчастіше також не має повноважень на висловлення такому уряду недовіри. Цей уряд вважається командою глави держави.

У парламентських та «змішаних» (президентсько-парламентських, парламентсько-президентських, президентсько-прем'єрських тощо) моделях реалізується принцип формування уряду за участю парламенту, нерідко з когорти самих депутатів. Винятком можуть бути ті президентсько-парламентські країни, де участь парламенту обмежується наданням главі державі згоди на призначення прем'єр-міністра, а формування уряду і поточний контроль за його діяльністю здійснює глава держави [3, с. 681–682].

Відповідно до характеру партійного впливу на процес формування уряду розрізняють такі його види:

• однопартійні — формується партією, яка за результатами виборів має більшість парламентських місць. В уряді представлено її керівництво. Інші партії виконують роль опозиції: критикувати його дії. Таку модель реалізовано у Великій Британії, деяких її колишніх домініонах (Нова Зеландія), а також у низці європейських країн (Швеція);

• уряд меншості — створюється з представників партії (партій), які не мають більшості в парламенті, оскільки неможливо сформувати коаліцію внаслідок парламентських суперечностей. Таке явище особливо характерне для парламентських демократій континентальної Європи, де більше третини урядів цих країн (зокрема Данія, Норвегія, Швеція) після Другої світової війни формувалися як уряди меншості;