Використання здобутків інформатизації при здійсненні контролю за функціонуванням соціальних систем

Для того щоб вести предметне дослідження використання можливостей інформатизації для забезпечення контролю, слід розглянути короткий опис змісту законності, враховуючи специфіку забезпечення її у сфері діяльності органів державного управління.

Передусім зазначимо, що встановлення та зміцнення законності випливає з суті правового суспільства, справді демократичної державної влади. Законність — украй потрібний елемент становлення правового суспільства і водночас одна з необхідних умов його розвитку та зміцнення. Законність, як принцип поведінки всіх учасників суспільних відносин у суспільстві, означає вимогу дотримування та використання законів усіма державними органами, посадовими особами, суспільними організаціями та громадянами. Можна визначити законність і як встановлений стійкий вираз взаємовідносин між органами державної влади і населенням, при якому дотримуються принципи: загальність вимог використання закону; застосування державно-владних дій лише на основі чіткого дотримування законів; рішуче припинення правопорушень і невідворотність відповідальності за них. Такий підхід дає змогу говорити про законність як про режим суспільного життя і як про функцію контролю управлінської діяльності.

У вузькому аспекті законність виступає як принцип виконання владних державних функцій. Тут треба визначити два підходи: по-перше, власне відповідні державні органи, покликані охороняти і захищати національну безпеку, громадський порядок та забезпечувати виконання правосуддя. Соціальне призначення законності в зазначеному аспекті полягає в тому, щоб державний примус застосовувався проти справжніх, а не можливих правопорушників; по-друге, саме відповідні державні органи покликані стежити за впровадженням загальності дотримання законів.

Суть законності стосовно діяльності органів державного примусу полягає в тому, щоб той, хто не порушив закон, не був покараним, а той, хто винен у порушенні, — не повинен уникнути відповідальності.

Варто виокремити три найсуттєвіші риси законності:

• загальність вимоги дотримання та виконання законів держави;

• здійснення всіх державних функцій тільки на основі законів при суворому дотриманні посадовими особами передбачених законодавством прав громадян і гарантій від необгрунтованого притягнення їх до відповідальності чи незаконного позбавлення тих чи інших благ;

• рішуче припинення будь-яких порушень закону, забезпечення неминучої відповідальності за ці порушення.

Суттєві риси законності у соціальному управлінні можуть бути сформульовані і таким чином:

• загальність вимоги виконувати закони;

• обґрунтованість актів, що видаються органами державної влади, та забезпечення гарантій від сваволі окремих чиновників;

• припинення правопорушень і неминучість покарання за їх вчинення.

Ці риси характеризують законність і як принцип поведінки, що вимагається від усіх громадян, посадових осіб, закладів, організацій, і як принцип діяльності апарату певної системи соціального управління.

Діяльність щодо здійснення державно-владних функцій соціального управління полягає, зокрема, в тому, що одній із сторін (наприклад, органам законодавчої, виконавчої та судової влади належить прерогатива реалізації державної політики у певній сфері суспільних відносин. Реалізація державної політики для певного державного органу передбачає необхідність диктувати потрібну та можливу поведінку іншій стороні, самостійно здійснювати стосовно неї юрисдикцію, а іноді й безпосередньо застосовувати міри державного примусу.

З огляду на забезпечення законності у подібних відносинах вимагається встановлення особливих гарантій для охорони прав і законних інтересів іншої сторони (стосовно якої здійснюються владні акти). Такі гарантії мусять бути спрямовані не лише на запобігання свідомого порушення закону (в цьому випадку — перевищення влади), а й проти суб'єктивізму в розумінні державної доцільності.