Соціологічні аспекти організації управлінської діяльності
В системі управління будь-якої організації є менеджер-керівник. Сильне та ефективне керівництво сприяє створенню атмосфери участі та колективної підтримки мети діяльності організації. Отже, основа ефективного керівництва – це вміло побудовані взаємини з підлеглими.
Керівник в організації – це людина ініціативна, інформативна, що вміє захищати свою думку, приймати рішення, розв’язувати конфліктні ситуації, робити критичний аналіз. В основі керівництва лежать такі категорії управління, як лідерство, вплив і влада.
На рівні держави, що закріплено і в Конституції України, слід виділити три гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову. Статут держави та ступінь забезпечення потреб її громадян визначаються їхньою незалежністю та ролю.
Будь-який керівник може застосувати такі форми влади: владу, що базується на засадах примусу, винагороди, експертну владу, еталонну владу, законну (традиційну) владу.
Важливим аспектом в управлінні є питання поведінки керівника, котрий є лідером, які засоби впливу та стилі поведінки показали себе найбільш ефективними при зосереджені зусиль працівників на досягнення цілей організації. Відповісти на ці питання роблять спробу три підходи, розроблені американськими вченими – біхевіористами та доповнені й розвинуті науковцями інших країн.
Підхід з позицій особистих якостей базується на виявленні властивостей та особистісних характеристик “ефективних” керівників. Згідно з так званою теорією великих людей (особистісна теорія лідерства) найкращі керівники мають певний перелік особистих якостей, які є загальними для всіх (чесність, рівень інтелекту, знання, вражаюча зовнішність, освіта, ініціативність, здоровий глузд, мудрість). В різних ситуаціях вимагаються різні здібності та якості.
Підхід з позиції поведінки. Згідно з цією позицією ефективність керівництва визначається не особистими якостями, а манерою поведінки керівника. В основі підходу лежить поділ стилів керівництва (поведінки) на автократичний, демократичний, ліберальний, орієнтований на роботу, орієнтований на людину (працівника).
Ситуаційний підхід. В основі підходу є визначення стилів поведінки і особистих якостей, що найбільше відповідають конкретним ситуаціям. Слід вибирати різні способи керівництва залежно від характеру певної ситуації. Ситуаційні фактори включають: потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги і вплив середовища, інформацію, яку має керівник, тощо.
Авторитарне керівництво базується на тому, що авторитарний керівник має достатню владу, щоб нав’язати свою волю виконавцям (орієнтація іде на потреби більш низького рівня).
Демократичний стиль характеризується високим рівнем децентралізації повноважень, оцінкою роботи після її завершення, турботою про забезпечення працівників необхідними ресурсами, встановленням відповідностей цілей організації і цілей груп працівників.
Ліберальне керівництво базується на майже повній свободі у визначені своїх цілей і контролі своєї власної роботи. Його можна розглянути як різновид демократичного стилю.
Хоч автократичний керівник не може бути одночасно демократичним, він все-таки змушений приділяти значну увагу роботі, а також людським стосункам. Керівництво через структуру має на меті таку поведінку, коли керівник планує і організує діяльність групи і свої стосунки з нею. Увага до підлеглих допускає поведінку керівника, яка впливає на потреби більш високого рівня через довіру, повагу, контакти між керівництвом і підлеглими.
Різні ситуаційні моделі підкреслюють необхідність гнучкого керівництва. Керівник повинен чітко уявляти собі здібності підлеглих, свої власні можливості, природу завдань, потреби, повноваження, особливості різних країн. Тому найефективніший стиль такий, який дає змогу орієнтуватися на реальність, тобто коли керівник підбирає стиль та конкретну ситуацію.
Наприклад, європейці перебувають під впливом традицій і більше тяжіють до автократичного керівництва, ніж американці.
А японці дуже широко використовують участь працівників у прийнятті рішень, хоча сама по собі японська культура більше цінує традицію. В Україні складається певне поєднання європейського стилю керівництва, в основі якого лежить застосування елементів автократичного і демократичного стилів, з прийняттям колективних рішень, які чергуються з індивідуальною ініціативою керівника.