Комунікаційні аспекти соціалізації

У подальшому соціалізація розглядалася як процес опанування новими поколіннями знаннями, віруваннями, нормами й настановами конкретного суспільства, що відповідають їхнім соціальним ролям і забезпечують збереження й розвиток суспільства.

Залежно від того, на чому наголошували дослідники цієї проблематики (на сім'ї, школі, культурі, мас-медіа), з'явилися відповідні версії тлумачення терміна "соціалізація":

Соціалізація як процес розвитку особистого контролю (базується на теорії класичного психоаналізу 3. Фрейда).

Індивід перебуває в конфлікті із суспільством, яке придушує його біологічні (соціальні) інстинкти. Відтак особистості треба контролювати себе, аби уникнути страху та нервовості.

Соціалізація як результат міжособистісного спілкування (побудована на теорії символічного інтеракціонізму Ч. Кулі і Дж Міда).

Особистість формується на основі взаємодії з навколишнім світом, що впливає на неї. Зрілість індивіда визначається ступенем добровільного підкорення його настановам і цілям системи.

Соціалізація як включення індивіда через рольове навчання (створена на базі теорії структурного функціоналізму Т. Пар-сонса та праць Р. Доусона і К Превіта).Індивід взаємодіє з іншими на основі засвоєних ним соціальних ролей (учителя, дитини, пасажира, водія, чоловіка та ін.). Соціалізація в цьому контексті є процесом постійної адаптації до визнаних цінностей і стандартів поведінки.

Соціалізація як поведінка під впливом "батога і пряника"

(розглядається в контексті біхевіоризму).

Основна формула: "стимул — реакція", мовляв, поведінка диктується можливістю отримати будь-яку винагороду.

Залежно від тлумачення відносин влада — індивід:

• людина — егоїстична й властолюбна істота, яка потребує підкорення правлячому режиму (Платон, Аристотель, Т. Гоббс);

• людина — істота раціональна, яка рухається завдяки інтересам (А. Сміт, Г. Спенсер).

Є дві сучасні версії процесу соціалізації [39]:

1) модель "підкорення";

2) модель "інтересу".

Модель "підкорення" розробляли:

• біхевіористи (Ч. Мерріем, Г. Лассуелл);

• прихильники системного підходу (Д. Істон, Дж. Денніс, Г. Алмонд, С. Верба, К Дойч).

їхня версія соціалізації полягає в розгляді останньої як процесу впливу політичної системи на індивіда з метою вкорінення в його свідомості позитивних настанов оцінювання системи.

Ця модель доволі проста, її мета — підготувати політичних "зомбі" для правлячого режиму.

Практика довела можливість і певну ефективність таких моделей. Досвід Німеччини (націонал-соціалізм), СРСР (комунізм), Китаю (маоїзм), Ірану (ісламізм) лише підтверджує це.