Поняття соціальної комунікації
Переконавшись, що соціальна комунікація, нарешті, набула наукового статусу, на який давно заслуговувала, варто зосередитися на цьому понятті змістовніше.
З огляду на зазначене потрібно особливо наголосити, що суб'єктом соціальної комунікації є особистість. Навіть якщо вона спілкується сама із собою.
Науковці в останніх випадках говорять про автокомунікацію, яка, на їх переконання, є інтеріотизованою соціальною комунікацією.
Цей "внутрішній голос" виконує дві функції:
1) функцію "напівфабрикату" зовнішніх висловлювань, зміст яких остаточно реалізується через слово (за Л. С. Виготсь-ким);
2) функцію внутрішнього комунікаційного каналу, спрямованого всередину особистого "Я".
В останньому випадку внутрішній діалог відбувається, коли інформацію треба не просто механічно сприйняти (якщо це тільки можливо), але й "пропустити її через душу", пережити її як особистий досвід. Такий внутрішній діалог відбувається при сприйнятті творів мистецтва, в емоційно-стресових ситуаціях тощо.
Автокомунікація формується у процесі інтелектуального становлення людини в соціальному середовищі у тісному поєднанні із біологічними (генетичними) і психологічними змістовними комунікаціями.Нетерплячому читачу, який ніяк не може дочекатися власне вивчення проблеми міжособистісної та інших видів комунікації, мусимо пояснити ось що: коли два суб'єкти соціальних комунікацій, які опанували метод автокомунікації, входять в "резонанс міжособистісного спілкування", процес відбувається і на когнітивному рівні, і на інтерактивному.
Беручи до уваги, що ці рівні комунікації тісно пов'язані між собою, російський дослідник А. Соколов дав таке визначення: "Соціальна комунікація є рухом змістів у соціальному часі та просторі".
Змісти, які пересуваються в соціальному часі та просторі від комуніканта до реципієнта, охоплюють насамперед знання, уміння, стимули й емоції.
При цьому знання розглядаються не тільки у формі фактів і концепцій (раціонально санкціонованих), але й цінностей, ідеалів, переконань і аргументів віри (про які людина знає на рівні свідомості).
Уміння — це перші навички, методи, звички, безсвідомі установки, згідно з якими людина діє в тих чи інших стандартних ситуаціях.
Стимули — це вольові впливи, які спонукають реципієнта до активності.
Емоції— розглядаються в контексті позитивної розв'язки і душевної рівноваги, необхідних для емоційного включення у процес соціальної комунікації.
Змісти (тобто, знання, уміння, стимули і емоції) можуть виступати у двох іпостасях: комунікаційних повідомлень (мова, лист, малюнок) і як утилітарні предмети (будинки, одежа, зброя, знаряддя праці та ін.)
Соціальний час — відчуття протікання соціального життя сучасниками. Темп соціальних змін може бути різним (у революційні епохи — значно прискорений) До того ж треба розуміти, що і змісти з часом втрачають свою "товарну цінність", як, скажімо, прогноз перед президентськими чи парламентськими виборами, що вже відбулися.
Соціальнийпростір — це відчуття людьми системи соціальних відносин, яка склалася в певному суспільстві.
Соціальний простір є багатомірний, позаяк кожний суб'єкт соціальної комунікації має складні відносини з державою, структурами громадянського суспільства, конкретними особистостями і соціальними спільнотами.