Поняття соціальної комунікації
Якщо залишити за дужками матеріальний, економічний і технічний аспекти комунікації, стає очевидним її соціальний характер.
Дописемна культура обожнювала Слово, що по суті було обожнюванням комунікації. Після запровадження писемності культ Слова трансформувався в культ Книги.
Зрештою, священні писання усіх релігій є наслідком комунікації пророків з Богом, а саме слово "релігія" в перекладі з латини означає "зв'язок", тобто "комунікація".
Але якщо для священнослужителів комунікація була предметом культу, то для стародавніх вчених — предметом дослідження. Логіка, лінгвістика, риторика, граматика, діалектика вивчали проблеми комунікації з прадавніх часів.
У середньовіччя відродилася давньогрецька герменевтика, що досліджувала проблеми розуміння та тлумачення поетичних і священних текстів.
Педагогіка (Я. Коменський, L Песталоцці, Ж.Ж. Руссо) сприяла розвитку природних здібностей дітей, мовознавство (R Гумбольдт, А. Шлегель, Я. Гримм) описувало і класифікувало різні мови, соціологія (О. Конт, Г. Спенсер) досліджувала суспільство та ін.
Проте всі ці науки "чомусь" поза межами своїх досліджень залишили проблему комунікаційних взаємозв'язків, без яких жодне суспільство існувати не може.
І лише на початку XX ст. виникає семіотика, яка дала поштовх структурній(прикладній)лінгвістиці (Ф. де Сосюр, Ч. Пірс). З'являються праці соціологів (Г. Тард, П. Сорокін), соціальних психологів (В. Вундт, X. Штейнталь, Г. Лебон, Дж Мід, Г. Блумер), які ґрунтовно досліджують комунікаційну проблематику.
Скажімо, французький дослідник Габріель Тард (1843-1904) пояснював соціогенез (виникнення і розвиток суспільства як такого) соціально-комунікаційною діяльністю у формі наслідування, позаяк "суспільство — це наслідування, а наслідування — певною мірою гіптотизм".
Вже згадуваний росіянин Пітирим Сорокін (1889-1968) під комунікацією розумів обмін почуттями, ідеями, вольовими імпульсами, тобто взаємодію людей на психічному рівні.
Фундатори американської соціальної психології Джордж Мід (1886-1931) і Герберт Блумер (1900-1987) вважали, що люди взаємодіють через символи. Процес мислення розглядався ними як оперування символами, які люди постійно створюють і якими обмінюються між собою.
Така взаємодія, на думку згаданих вище лідерів символьного інтеракціонізму, коли люди передають один одному знання, духовні цінності, зразки поведінки, впливають на дії колег через символи, є головним чинником у комунікаційній моделі суспільного життя.
Але питання змістовної комунікації були в центрі уваги також і представників документалістики. Серед них виокремлюють бельгійця Поля Отле (1868-1944), який розумів під документом будь-які зображення чи тексти. Цей науковий напрям набув поширення у другій половині XX ст. з виникненням чисельних служб соціальної комунікації, які не тільки відбирали бібліографічні джерела для політиків, бізнесменів, науковців, виробників, але й здійснювали обробку, класифікацію і аналіз необхідної замовникам інформації.
Динамічний розвиток інформаційно-обчислювальної техніки дав потужний поштовх інформатиці (Information Science), яка,
втім, зародилася на удосконаленні лише системи наукової комунікації, залишивши осторонь системи економічної, політичної, масової комунікації та ін.
Підсумовуючи, можна констатувати, що проблеми соціальної комунікації наприкінці XX ст. стали предметом дослідження соціології, психології, політології, культурології, філософії, документалістики, інформатики, журналістики, теорії реклами і паблік рилейшнз тощо.