Визначення продуктивності праці

• збільшення маси продукції, створюваної за одиницю часу при незмінній її якості;

• підвищення якості продукції при незмінній її масі, створюваній за одиницю часу;

• скорочення затрат труда на одиницю створюваної продукції;

• зміни співвідношення затрат живої та минулої праці у бік зростання частки затрат минулої праці при загальному скороченні затрат праці;

• скорочення часу виробництва і обороту товарів;

• збільшення маси і норми прибутку.

Абсолютно очевидно, що можуть бути різні комбінації вказаних видів прояву підвищення продуктивності праці. Кожен з них окремо і в сполученні з іншими свідчить про велике значення її приросту для економіки підприємств, які перебувають під впливом конкуренції, що посилюється, на ринках товарів, послуг і праці.

Підвищення продуктивності праці забезпечує підприємствам і всьому суспільному виробництву подальший розвиток і сприятливі перспективи, що зрештою веде до підвищення рівня життя населення.

Підвищення добробуту народу тісно пов'язане з ефективністю виробництва, продуктивністю суспільної праці. У сучасних умовах роль цих найважливіших категорій багаторазово підвищується. Економія праці, підвищення її продуктивності — головні джерела збільшення маси і норми додаткового продукту. Саме вони відбивають рівень розвитку науково-технічного прогресу.У процесі праці людина використовує засоби виробництва, тобто засоби праці і предмети праці, отже, ефективність виробництва залежить від затрат живої і уречевленої праці. Таким чином, вартість товару визначається всім робочим часом (минулої та живої праці), що входить до товару, тобто одиниця товару містить певну величину праці, як уречевленої у засобах виробництва, так і приєднаної до неї в процесі виробництва. Однак жива праця як імпульс суспільного розвитку відіграє певну роль у процесі виробництва і його результативності.

При обчисленні продуктивності праці слід враховувати як живу, так і уречевлену працю. Загальні вимоги до показників продуктивності праці наступні:

• відображення затрат праці та їх результати;

• вплив структурних зрушень, науково-технічного прогресу і т. ін. На сучасному етапі основними показниками (плановими і звітними) є такі, що характеризують темпи зростання національного прибутку в розрахунку на одного працівника сфери матеріального виробництва. При цьому враховується необхідність синтезу вартісних показників продуктивності, що відображають затрати живої та уречевленої праці, а показники сукупної трудомісткості інтегруються в систему показників ефективності виробництва. Отже, створюється дворівнева модель системи показників: показники народногосподарського рівня і показники галузевого рівня.

Ці економічні показники класифікуються за укрупненими групами, в яких результати виробничої діяльності належать до затрат

живої праці робітників матеріального виробництва (перший варіант) або до затрат сукупної суспільної праці (другий варіант).

За першим варіантом рівень і динаміка продуктивності праці розраховуються як відношення суми валового суспільного продукту, кінцевого річного суспільного продукту, національного доходу, товарної чистої продукції до затрат живої праці.

Варіант, що розглядається, має кілька модифікацій, що описуються такими узагальненими формулами:

де Псв — продуктивність праці, що визначається за сукупним валовим суспільним продуктом, валовою товарною або реалізованою продукцією; Vs — валовий (сукупний) суспільний продукт (валова товарна або реалізована продукція); Тж — затрати живої праці; φ — вартість основних засобів, що через амортизаційні відрахування переноситься на вартість валового або кінцевого річного суспільного продукту; м — вартість сировини і напівфабрикатів, використаних у процесі матеріального виробництва; ζ — оплата праці робітників виробничої сфери; т — додатковий продукт; AVS — приріст незавершеного виробництва за звітний період (враховується при визначенні продуктивності праці за товарною продукцією);