Продуктивність, інновації, якість трудового життя та зайнятість

Щодо розвитку продуктивності ЄАНЦП організує і робить свій внесок в обмін досвідом між організаціями-членами, потенційними членами та іншими організаціями у всьому світі. Вона збирає та аналізує результати досліджень щодо факторів впливу на продуктивність, стимулює передавання ноу-хау від досліджень до економічної політики та підприємств, а також виступає в ролі партнера для різних національних організацій та установ.

Меморандум встановлює цілі організацій-членів та сферу їх першочергових інтересів. Він також дає можливість потенційним партнерам визначити ті галузі, в яких можливе співробітництво. Він представляє під загальною назвою "продуктивність" різноманітні факти економічної та трудової політики. Слово "продуктивність", що використовується в цьому Меморандумі, в найширшому розумінні означає постійне вдосконалювання використання ресурсів для забезпечення зростання, поширення інновацій та збільшення зайнятості, це комплексне поняття, що не обмежується тільки визначенням статистичного показника.

ПродуктивністьПродуктивність визначає, наскільки ефективний процес виробництва товарів та послуг, які відповідно мають ринковий попит. Цей показник є ключовим і базується на вимірюванні на різних рівнях: економіки загалом; окремих секторах та галузях економіки; на рівні підприємства або окремого його підрозділу. Вимірювання зазвичай проводиться через визначення кількості праці, що була використана для виготовлення продукції. У межах підприємства щодо "праці" існує тенденція виділення її як одного і чи не єдиного фактора виробництва, який до того ж легко вимірюється через кількість працівників або робочого часу. В рамках підприємства технологічні та організаційні зміни служать для підвищення ефективності та дієвості фактора праці. Але зростання продуктивності праці може бути досягнуте також завдяки використанню унікального досвіду виробничого процесу і розумінню потреб споживачів товарів та послуг.

"Продуктивність праці" є тільки частиною "загальної продуктивності". Загальна продуктивність визначає, наскільки добре всі фактори виробництва (праця, капітал, ресурси тощо) використовуються для виготовлення продукції, яка має ринковий попит. Продуктивність праці не визначає тільки внесок праці як окремого фактора виробництва. Навпаки, вона відображає результати спільного впливу багатьох факторів, включаючи нові технології, інвестиції, використання виробничих потужностей та енергії, рівень кваліфікації менеджерів, а також кваліфікацію та активність персоналу.

Продуктивність була і залишається основним компонентом економічного зростання. Вона підвищується за рахунок заміни праці капіталом, або "зменшенням роботи у роботі". Це завжди спостерігалося з початку Індустріальної революції: усі насичені працею процеси, наприклад у виробництві матеріалів, у транспорті, у галузі інформації, мають бути замінені насиченими капіталом процесами, що використовують новітні машини та обладнання. Це суттєво зменшує кількість працівників, що потрібні у виробничому процесі, але за рахунок зростання добробуту працюючих виникає новий попит на товари та послуги, що, у свою чергу, створює нові робочі місця в інших галузях. Водночас постійний рух щодо покращання використання праці — як за рахунок "фізичних", так і "розумових" факторів — створює нові можливості щодо працевлаштування, передусім для кваліфікованих та здорових представників "робочої сили", які прагнуть реагувати на зміни. Фактори виробництва не обмежуються традиційними "працею" (людськими ресурсами), капіталом (гроші, устаткування та обладнання) та сировиною, а включають також час, простір та всі інші ресурси навколишнього середовища. Такий погляд на продуктивність викликав появу нової концепції "зеленої продуктивності" (екологічно чистої) для запобігання впливу екологічних наслідків від розвитку продуктивності на наступні покоління.

На макроекономічному рівні продуктивність, з одного боку, впливає на використання ресурсів економіки з метою досягнення найкращих результатів, з іншого — впливає на продуктивність праці.

Але при підходах до продуктивності, коли прагнуть до її безмежного зростання, можливе виникнення зворотної дії. Справді, певного моменту часу виробництво могло б відокремитися від суспільства за рахунок використання новітніх технологій, автоматизованих заводів, досконалої організації виробництва тощо, але це спричинить дисбаланс у розподіленні доданої вартості. Загальним результатом стане те, що розвиток продуктивності призведе до знищення інфра-

структури, втрати кваліфікації працівниками, страйків та соціальних заворушень. Таким чином, продуктивність не є самоціллю, самостійним процесом, навпаки, вона потребує постійного дослідження, нагляду та контролю на різних рівнях.

Продуктивність оперує більш тривалими термінами, ніж рентабельність — поняття, з яким вона глибоко пов'язана. Рентабельність є компонентом продуктивності, але залежить від тих цін, що підприємство сплачує за ресурси та одержує від реалізації. Якщо компанія може досягти збільшення різниці між своїми витратами та доходом за рахунок підвищення цін, то її рентабельність зросте, може, навіть у декілька разів, але продуктивність може зменшитися (так званий ціновий зменшувальний фактор). Тому основною характеристикою продуктивності на рівні підприємства є фізична кількість продукції, на рівні ж сектору, галузі або економіки загалом мають бути враховані грошова дефляція та споживча сила сторін, тобто перерахування різних валют.Аналогічно рентабельності продуктивність є невід'ємним компонентом конкурентоспроможності, рівень якої визначається через переваги національного рівня цін та витрат. Однак, на відміну від продуктивності, ціни та витрати за усіх намірів та цілей повністю не залежать від зусиль окремого підприємства. Продуктивність не залежить від коливання валют, що може спричиняти випадкові переваги (або втрати) у майбутньому розвитку, навпаки, вона потребує наполегливості у безперервному прагненні працювати сьогодні краще, ніж учора, а завтра краще, ніж сьогодні. І незмінним рушієм у цьому є конкуренція в усіх її проявах.