Керування й лідерство

1. Соціальне управління соціально-трудовими процесами і відносинами передбачає їх планування і регулювання. В його структурі можна виділити такі складові:

• вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень;

• використання різноманітної інформації у процесі управління;

• вироблення певних методів та стилів керівництва;

• забезпечення самоврядування і виробничої демократії;

• планування процесів соціального розвитку трудового колективу (виховної, культурно-масової, спортивної

роботи, удосконалення соціально-психологічного клімату, зміцнення дисципліни праці, заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я трудівників тощо).

В умовах перехідного періоду до ринкова орієнтованої економіки широкого розповсюдження набуває менеджмент (від англ. management — управління, керівництво). А.Хорон-жий і Ю.Пачковський зазначають, що менеджмент — це міждисциплінарна наука, яка поєднує економічний, соціальний, політичний, організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до керування виробництвом. Крім загальних політико-економічних чи соціально-філософських теорій менеджменту, існують прикладні теорії організації і управління, спрямовані на вироблення конкретних підходів щодо раціоналізації та вдосконалення управління.

Інші вітчизняні соціологи наводять приклади, коли менеджмент дає змогу суттєво поліпшити виробничу діяльність та взаємини її суб'єктів. Це «менеджмент участі» (у США робітники обговорюють з адміністрацією деякі управлінські рішення), «соціо-технічні системи» (бригадні форми організації праці, наприклад, у Швеції на підприємствах автомобілебудування «Воль-во», які надають групам робітників повноваження щодо визначення режиму і графіку праці, можливості обміну робочими місцями тощо), «гуртки якості» (в Японії такі гуртки виробляють пропозиції щодо поліпшення виробництва, є відповідальними за статистичний облік якості продукції) і т.ін.

Предмет соціології праці й управління і предмет менеджменту, як бачимо, взаємно перехрещуються, але не є повністю тотожними. Менеджмент виробляє і застосовує на практиці найефективніші моделі, технології, засоби, методи управління виробництвом. До сфери його дії належать:

• визначення цілей і завдань управління, розробка конкретних заходів для їх досягнення;

• розподіл завдань на окремі види операцій;

• розподіл робіт і координація взаємодії різних підрозділів усередині організації;

• удосконалення формальної ієрархічної структури на виробництві;

• оптиміз.ація процесів прийняття рішень;

• пошук адекватної (тобто відповідної) мотивації діяльності;

• виявлення найефективніших стилів керівництва та ін.

Протягом усієї історії розвитку суспільства точаться суперечки навколо визначення суті і природи керівництва. При цьому слід враховувати і ту обставину, що більшість людей підсвідомо переконана - керувати вони вміють якнайкраще (навіть не володіючи теоретичними знаннями чи практичним досвідом) на відміну від будь-якої іншої галузі чи виду діяльності.