Інноваційний менеджмент у ринковій системі господарювання
Вища освіта•Університети й інші вищі навчальні заклади, незалежно від джерел фінансування чи правового статусу.
•Науково-дослідні інститути, експериментальні станції, клініки, що знаходяться під безпосереднім чи контролем чи керуванням асоційовані з вищими навчальними закладами.
•Організації, що безпосередньо обслуговують вище утворення (організації системи Держкомітету по вищому утворенню).
Приватний безприбутковий (некомерційний)•Приватні організації, що не ставлять своєю метою одержання прибутку (професійні суспільства, союзи, асоціації, суспільні, благодійні організації, фонди); крім фондів, більш ніж наполовину финансируемих державою, що відносяться до державного сектора.
•Приватні індивідуальні організації.
Серед організаційних структур інноваційного менеджменту особлива роль належить малим фірмам.
Для ринкової економіки характерне поширення ринкових відносин на всі господарські сфери. Тому інновація розглядається як товар.
Американська практика організації пошукових досліджень породила своєрідну форму підприємництва – ризиковий (венчурний) бізнес.
Венчурний бізнес представлений самостійними невеликими фірмами, що спеціалізуються на дослідженнях, розробках, виробництві нової продукції. Їх створюють учені-дослідники, інженери, новатори. Він широко розповсюджений у США, Західній Європі, Японії.
Невеликий колектив набагато мобільніше може сприймати і генерувати нові ідеї.
Малий дослідницький бізнес сформувався в 60-х роках.
Дрібні і середні дослідницькі фірми створювалися, наприклад, поблизу великих університетських центрів. Вони спільно орендували ділянки землі, використовували лабораторну й інформаційну техніку університету. Так, у США поблизу Стенфордського університету зосереджено понад 3 тисяч середніх і дрібних електронних фірм із загальним числом зайнятих 190-200 тисяч чоловік. Кожна з них орієнтується на розробку й освоєння одного-двох видів нової продукції, а в цілому покриває 20% світових потреб у комп'ютерних і електронних компонентах визначених видів.У закордонній практиці до малого і середнього підприємництва відносять фірми з числом працюючих до 500 чоловік. Цікаві приклади специфічних, внутрішньогалузевих і внутріфірмових підходів до вироблення критеріїв розмежованих підприємств. Так, в американській компанії "Мак-Гроу-Хілл" до малих підприємств відносяться підприємства з числом працюючих до 50 чоловік, до середніх – до 99, великим – від 100 і більш.
На заводі з виробництва автомобільних шин компанії "Гуд’їр" організаційно-виробнича структура складається з 164 окремих робочих груп (виробничих центрів) з числом працюючих від 5 до 27 чоловік.
У переробній промисловості Японії 750 тисяч заводів, з них 70% – це маленькі підприємства, де працюють від 1 до 9 чоловік; 10% – підприємства з чисельністю працюючих від 10 до 20 чоловік.
Знамениті автомобілі "Тойота" і "Хонда" на великих японських заводах просто збираються, десятки тисяч середніх і малих підприємств виготовляють для них окремі деталі і вузли. Наприклад, на заводі, що поставляє пластмасові деталі для фірми "Хонда", працюють 9 чоловік, площа заводу усього лише 300 кв. метрів. Прес-форми для цих деталей виготовляє одна людина, що має на своєму дворі в підсобному приміщенні два верстати. Ця людина є хазяїном свого підприємства і працює на ньому. Але він випускає такі прес-форми, що відповідають самим високим вимогам фірми "Хонда". Це можливо тому, що матеріал для їхнього виробництва, дуже високої якості, надходить зі Швеції, де його випускають більш великі заводи.
Найменшими підприємствами в Японії вважають ті, котрі мають основні фонди в розмірі, рівному середньому чи низькому рівню річної заробітної плати одного працюючого, тобто практично кожна родина може відкрити свій бізнес.