Мистецтво управлінської діяльності і лідерство

Мистецтво управління також проявляється у стилі роботи менеджера, спілкуванні його з людьми, у здібностях до неформального впливу на підлеглих. Саме мистецтво управління визначає співвідношення формального і неформального управління, формування авторитету менеджера і прояв його лідерських якостей. Крім того, мистецтво управління проявляється також у методах і прийомах розробки управлінських рішень, підходах до оцінки, аналізу проблем вибору і обґрунтування кращого варіанту рішення серед можливих альтернатив. Помилково вважають, що мистецтво управління годі опанувати. Діяльнісні характеристики управлінської майстерності можуть виявлятися, формуватися, відточуватися поступово, упродовж життя. Не випадково Ф. Тейлор розглядав мистецтво управління як еволюцію, а не винахід. Мистецтво управління — це сплав освіти, досвіду й індивідуальності творчої особистості [7, с. 511].

Отже, хоча управлінська діяльність є мистецтвом, яке, однак, базується на наукових принципах. Процес формування мистецького управління пов'язаний з трьома групами факторів (рис. 2.): 1) зовнішні передумови; 2) умови службової діяльності; 3) особистісні фактори.

Основою управлінського мистецтва є конкретний приклад, ситуація, зразок, у яких демонструється певна управлінська проблема і дається метод її вирішення. При цьому основним методом управлінського мистецтва є описовий, емпіричний, на відміну від логічного, притаманного теорії керівництва.

Опис кращого досвіду господарювання, успішного вирішення проблеми розвитку виробництва має не тільки історико-пізнавальне значення, а й практичну цінність, оскільки чимало положень не втратили своєї актуальності в сучасних умовах. Однак, слід зважити на те, що вибір і узагальнення дійсно нового, прогресивного — завдання досить складне, оскільки доводиться зустрічатися з великим розмаїттям форм можливого вирішення тієї чи іншої проблеми, складністю в оцінці окремих дій, що забезпечують успіх. Матеріали багатьох управлінських досліджень свідчать про те, що в сучасних умовах конкурентні переваги працівника визначаються накопиченим і задіяним людським капіталом. Саме капітал, втілений у людях, у формі їхньої освіти, кваліфікації, професійного досвіду, новаторського і організаційного таланту тощо визначає можливості і межі необхідних змін. Відповідно, пріоритетними чинниками економічної динаміки стають інвестиції в людський капітал [6, с. 235].

Складність оцінки практичного досвіду полягає ще й у тому, що різні підприємства можуть досягати однакових результатів зовсім по-різному, використовуючи багатий арсенал практичних прийомів господарювання. І хоча пошук деяких універсальних рішень в управлінні здається безперспективним, знаходження складових успіху, опис і накопичення типових виробничих ситуацій слід визнати досить актуальними, оскільки це полегшує вибір правильної стратегії управління та вирішення поточних виробничих питань. Діяльність менеджера, що працює творчо, володіє мистецтвом управління, характеризується підприємливістю, постійним пошуком нових можливостей у сфері економіки, технологій, організаційної структури, використання потенційних можливостей трудового колективу і кожного виконавця зокрема. Справжня мистецька майстерність керівника пов'язана з його лідерськими якостями, творчою імпровізацією, умінням приймати раціональні рішення в умовах ризику і мінімуму інформації, з урахуванням прямих і опосередкованих, взаємопов'язаних і взаємообумовлених факторів.Керівник стає на чолі організії в результаті формалізації відносин у ній (делегування повноважень). Натомість лідерами стають не з волі організації, а завдяки особистому авторитету, ха-ризмі та багатьом особистим якостям індивіда, насамперед — творчим здібностям. Керівник організації — це людина, яка одночасно є лідером і ефективно управляє своїми підлеглими. Його мета — впливати на інших людей так, щоби вони виконували роботу, доручену організацією. Отже, лідерство — це здатність людини (менеджера) чинити ефективний вплив на окремі особистості й групи, спрямовуючи їхні зусилля на досягнення цілей організації. Лідерство стало об'єктом дослідження, коли на початку двадцятого століття управління перетворилося на наукову галузь, а менеджери стали впливовою і рушійною силою у суспільстві. Проте, лише у 1930–1950 рр. було здійснено спробу вивчення лідерства у великих масштабах, на систематичній основі. Ці ранні дослідження ставили за мету виявити властивості чи особисті характеристики ефективних керівників. Згідно з теорією лідерства (відомою під назвою «теорія великих людей»), кращі керівники володіють визначеним набором лідерських особистих якостей. Розвиваючи цю думку, зауважимо, що коли б ці якості виявляти і розвивати завчасу, можна було б забезпечити формування ефективних керівників. Коло згаданих рис окреслено трьома складовими: високі професійні навички, організаційні здібності і особисті (морально-психологічні) якості.

Пізніші дослідження у сфері лідерства показали, що в ефективності керівництва вирішальну роль можуть відіграти додаткові, ситуативні чинники: потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги і вплив середовища, інформація та ін. Крім того, ефективного керівника-лі-дера з-поміж інших вирізняє певна система якостей: творча обдарованість, високий рівень інтелекту, харизматичність, ініціативність, упевненість у своїх силах та ін. М. Д. Виноградський зазначає, що лідерські якості керівника, як виразника і захисника інтересів членів колективу, вимагають у першу чергу вмілого поєднання у своїй роботі власних і колективних інтересів. Він повинен сприяти творчому зростанню підлеглих, створюючи для цього відповідні умови, добре знати мотиваційну структуру працівників, бути психологом людської душі [4, с. 60].