Аналіз, контроль і підвищення продуктивності праці

• порівняння однойменних показників за територіями або об'єктами;

• порівняння фактичної величини з розрахунковою величиною, планом, прогнозом, розрахованою або встановленою нормою;

• інтенсивності: порівняння різнойменних абсолютних величин. Розрахунок цих індексів досить добре висвітлений у підручниках і навчальних посібниках з аналізу діяльності підприємств*. Більш серйозним і менш вивченим є питання про визначення рів-

ня продуктивності в різних сферах економіки або на рівні економіки загалом. У цьому разі часто використовується виробнича функція.

"Виробнича функція, — відзначає М. Блауг, — описує технологічно ефективні способи виробництва бажаної кількості продукції за умови, що інженери вже відкинули всі технологічно неефективні комбінації. Це означає, що виробнича функція стандартного виду не може бути збудована до того, як буде винайдено рішення задачі лінійного програмування" [1, с. 403].

Водночас Джефрі Д. Сакс та Філіпс Ларрен Б. підкреслюють: "Виробнича функція має дві важливі характеристики. По-перше, збільшення кількості факторів приводить до зростання обсягу випуску. Гранична продуктивність праці (MPL = AQ / AL), тобто приріст випуску в результаті використання однієї додаткової одиниці праці, є додатною величиною. Така сама ситуація і з граничною продуктивністю капіталу (MPR = AQ / АК). По-друге, ми припускаємо, що гранична продуктивність кожного фактора зменшується із зростанням цього фактора при незмінній величині іншого" [8, с. 73].

Метод виробничої функції застосовується на макрорівні. Використання цього методу, як пише О. П. Сологуб у книзі "Продуктивність економіки: регіональні аспекти" [9], базується на системі показників, які характеризують макроекономічні параметри: валовий внутрішній продукт, національний дохід, прибуток, зайнятість, робоча сила, капітал, продуктивність. Продуктивність (сукупна, факторів виробництва) є показником економічного та технологічного рівнів виробництва: обсяг виробництва у розрахунку на одиницю витрат факторів виробництва, де фактори зважені за їх частками у продукті.

Але використання методу виробничої функції, на її думку, має обмежений характер, у тому числі для розв'язання проблем, пов'язаних з продуктивністю економіки стосовно умов її розвитку. Це пояснюється тим, що продуктивність — складна категорія, динаміка і рівень якої є функцією багатьох критеріїв. При цьому в конкретних умовах ці критерії по-різному поводяться у своїх комбінаціях як усередині однієї системи, так і між різними організаційними системами, які можуть мати неоднакову відносну вагу для забезпечення результату продуктивності.

Важливість цього методологічного підходу зумовлена цілями, що досягаються через визначення певних механізмів управління. Цей методологічний підхід орієнтований на використання елементно-факторної моделі і більш доцільний, ніж дещо узагальнюючий підхід, яким є метод виробничої функції, хоча при цьому не відкидається принцип значущості рівноцінності факторів. О. П. Сологуб наводить моделі та методи вимірювання продуктивності для різних рівнів аналізу (табл. 3).

З цих критеріїв вимірювання результативності формується вибір показників продуктивності. Цікавим є те, що відносно продуктивності складається різне ставлення до критеріїв результативності на різних рівнях управління. Як відзначає Д. Скотт Сінк [10], до критеріїв продуктивності на рівні фірм, підприємств належать чотири групи показників: результативні, показники витрат, організаційного впливу на виробничі перетворення, показники продукції. Ці показники відображаються через індекси і коефіцієнти.

Аналіз рівня продуктивності в зарубіжних фірмах і компаніях проводиться на підставі розроблюваних нормативів або стандартів, досягти яких повинна намагатися фірма. Для розробки нормативів

використовуються такі підходи: а) оцінка; б) інженерний підхід; в) зіставлення наявних можливостей з відповідними в аналогічних фірмах і компаніях; г) розробка нормативу рівня продуктивності. Використання цих підходів дає змогу скласти систему вимірювань продуктивності на підставі комбінацій різних типів взаємозв'язків, які певною мірою відбивають рівень продуктивності. Д. Скотт Сінк у книзі "Управление производительностью: планирование, измерение и оценка, контроль и повышение" (М.: Прогресс, 1989, с. 75) наводить порівняльну значущість вимірників результативності, яку він ототожнює з продуктивністю залежно від одиниці аналізу і служби (рис. 17).Саме через такий ретельний аналіз виявляються невикористані можливості системи, які можна врахувати у стратегічному плані для проектування, створення і впровадження системи вимірювання продуктивності. Розглядаючи управління продуктивністю як процес, що припускає стратегічне і оперативне планування і постійний контроль за ефективним впровадженням новацій, зарубіжні економісти використовують три найбільш розроблених методи вимірювання продуктивності: