Проблеми економіки країн, що розвиваються
Зародки істини у доктрині Мальтуса є важливі для розуміння демографічної поведінки населення в Індії, Ефіопії, Китаї та інших країнах , де дотримання співвідношення між чисельністю населення і кількістю продуктів споживання є важливою умовою.
Коефіцієнт народжуваності і смертності та природні ресурси і капіталовкладення.
Більшість країн світу становлять країни, що розвиваються, які мають відносно низький доход на душу населення . Для них характерне швидке зростання населення, низька письменність і висока частка населення, що працює у сільському господарстві.
Основою для розуміння поведінки населення є поняття коефіцієнтів народжуваності та смертності. Це кількість народжувань і смертей на 1000 чоловік населення . Якщо від коефіцієнта народжуваності відняти коефіцієнт смертності , то отримаємо коефіцієнт приросту населення .
Коефіцієнти народжуваності, смертності і приросту населення для деяких країн наведені у таблиці 20-2.[2]
Ряд бідних країн Африки та Азії бідні на природні ресурси, і ті землі та корисні копалини , якими вони дійсно володіють, мають бути розподілені серед значної кількості населення. Можливо, найціннішим природним ресурсом країни, що розвивається, є орні землі. Як показує таблиця 20-1 , більшість робочої сили зайнята у сільському господарстві. Отже, продуктивне використання землі - з відповідними добривами і обробітком, сівозмінами - забезпечує зростання обсягу виробництва бідної країни. Крім того, форма землеволодіння є ключем, який стимулює фермерів робити інвестиції у капітал та технології, щоб збільшувати урожайність земель. Якщо фермери мають власну землю, вони прагнуть робити такі удосконалення, як іригаційні системи та використовувати прогресивні методи обробітку землі.
Очевидно, що руки людей однакові в усьому світі, однак працівники в розвинених країнах мають значно більше капіталу, капіталоозброєність їх праці набагато вища, що збільшує їх продуктивність.
Нагромадження капіталу вимагає відмови у поточному споживанні протягом десятиліть. Тому виникає перешкода, бо найбідніші країни і так близькі до фізичного мінімуму у споживанні. Коли країна бідна, то зменшення поточного споживання для забезпечення майбутнього здається неможливим.
У розвиненій економіці від 10 до 20% доходу йде на нагромадження капіталу, і навпаки, найбідніші аграрні країни часто здатні заощаджувати лише 5% національного доходу. Більше того, значна частина цього невисокого рівня заощаджень йде на забезпечення житлом та простими знаряддями праці зростаючого населення. Тільки мала частка доходу залишається для економічного зростання.Нехай країні вдалося підвищити норму заощаджень. Якщо навіть так, то необхідно багато десятиліть, щоб нагромадити кошти для залізниць, електростанцій, устаткування, фабрик та інших капітальних товарів, що є основою виробничої структури суспільства.
Капітал, що вкладений в інфраструктуру .Коли ми говоримо про капітал, ми не повинні зосереджуватися тільки на вантажних автомобілях та прокатних станах. Великі інвестиції передують індустріалізації чи навіть ефективному збуту сільськогосподарських продуктів.
Приватній економіці , щоб розвиватися, потрібний капітал, вкладений в інфраструктуру. Це великомасштабні проекти, що передують торгівлі та комерції - автомобільні шляхи, залізниці, іригаційні споруди, заходи щодо поліпшення охорони здоров'я тощо. Все це потребує значних інвестицій . Жодна мала або сімейна ферма не може збудувати залізничну мережу; будь-яке приватне підприємство не може сподіватися отримати прибуток з телефонної системи чи системи зрошення, бо вигоди від цих інвестиційних проектів поширюються на всю економіку.
Часто ці проекти приносять вигоду, що обумовлена зовнішніми обставинами, і яку приватні фірми не можуть відчути. Наприклад, районний сільськогосподарський консультант може допомогти усім фермерам у районі; або програму охорони здоров'я, запроваджуючи щеплення людей від тифу та дифтерії, захищає й тих , хто не щеплений. В кожному разі неможливо для окремої фірми визначити суспільні вигоди, бо вона не може збирати внески з тисяч або навіть мільйонів тих , хто отримує економічну вигоду.
Тому саме уряд має втручатися і забезпечувати необхідні кошти й ініціативу та гарантувати інвестиції в інфраструктуру.
5.Проблеми економічного розвитку.