Антиінфляційна політика

Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:

-серйозне порушення виробничоi та фiнансовоi систем функцiонування економiки;

-пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всiх економiчних агентiв;

-руйнування на цiй основi системи забеспечення вiдтворюючих процесiв в економiцi;

-надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем доходiв.

Пiд впливом iнфляцii обсяги номiнальних грошових доходiв населення зростали, а його реальнi доходи, у зв’язку з випереджаючим пiдвищенням роздрiбних цiн на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи iндексацii доходiв не забеспечували компенсацii втрат вiд гiперiнфляцii. Тiльки у 1993 р. при зростаннi цiн на рiк бiльш нiж у 100 разiв реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект вiд запровадження урядом пiльг на оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних, чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самi оподатковуванi доходи населення були мiзернi i не встигали за зростанням цiн.

Дилема, що постала перед украiнським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи iнфляцii, не посилити стагнацii виробництва. Але вона не була вирiшена належним чином. Вiдновити економiку за умов надмiрних податкiв, якi пригнiчують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платникiв приховувати своi доходи, неможливо. Слiд вiдмiтити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток пiдприсмств з 1993 року, стягався податок на доход пiдприсмств. При цьому пiдприємства, за iснування спецiального податку на фонд зарплати, були змушенi фактично двiчi сплачувати його, оскiльки фонд зарплати с складовою частиною доходу.Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Украiнi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi втрати державою значноi частини доходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податковоi розумноi полiтики, основний тягар недофiнансування лягла на сектор, який поки-що був основою iснування самоi держави.

Через недосконалiсть нашоi податковоi системи спад валового продукту в Украiнi й за 1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й легкоi промисловостi досягас 20%.

Отже, завдання подальшого реформування економiки, що стоять перед Украiною, можуть бути вирiшенi тiльки за умов реалiзацii послiдовноi полiтики фiнансовоi стабiлiзацii, та вiдновлення накопичень населення. Без цього забеспечити стiйке економiчне зростання на базi вiдродження iнвестицiйної активностi й поступовий пiдйом життсвого рiвня с неможливим. Сучасний перiод с найважливiшою фазою реформ. Останнiм часом у цьому напрямi зроблено ряд крокiв i найважливiшим з них с введення у вереснi цього року нацiональноi валюти-гривнi. Це дало змогу в значнiй мiрi стабiлiзувати грошовий обiг в краiнi.

Як мiра, що мас запобiгти необумовленому зростанню заробiтноi плати на пiдприємствах, Кабiнетом Мiнiстрiв у було прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв’язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може вiдбуватися тiльки у межах iндекса мiсячноi iнфляцii. Низькоінфляційний розвиток дозволяв успішніше протидіяти надмірній реальній ревальвації гривні. За рік це дозволило знизити реальну ревальвацію до 8,11 % (у 2000 році - 17,2 %). На закиди експортерів щодо необхідності підтримки їхньої конкурентоспроможності штучним зниженням курсу гривні Центральний банк відповідає побажанням посилювати позиції на світових ринках - підняттям продуктивності праці. Тільки в цьому випадку поєднаються дві речі: країна не буде втрачати конкурентоспроможність на світових ринках, а інфляція не “з’їдатиме” зарплату. Щодо курсової підтримки експортерів, Центральний банк знижує реальну ревальвацію шляхом поєднання валютних інтервенцій на купівлю та активної антиінфляційної політики. Послаблення надмірної ревальваційної тенденції переважно за рахунок антиінфляційних заходів, пов’язаних зі стерилізацією надлишкової гривневої ліквідності, поєднується зі стимулюванням економічного росту.

Розширюючи грошову пропозицію в масштабах, які не ставлять під загрозу досягнення антиінфляційної мети, Національний банк виходить з того, що зростання ВВП потребує більшої монетизації. Таке збільшення грошової пропозиції в цьому році здійснюється дещо своєрідно: здебільшого не через пряме рефінансування банків, а через закупки валютної виручки від експорту. Проблемою є певне прискорення інфляції, яке супроводжує процес зростання закупок валюти. Тому необхідні особливі зусилля щодо антиінфляційної “зачистки”, починаючи від норм резервування, процентної ставки, і закінчуючи збільшенням профіциту бюджету з метою дострокового погашення як зовнішнього, так і внутрішнього боргу. Це, звичайно, крайні заходи. Все ще існують резерви підвищення ефективності поточних “репо”- та “депо”-стерилізаційних заходів, хоча й обмежені. Низькоінфляційний розвиток дозволяв успішніше протидіяти надмірній реальній ревальвації гривні. За рік це дозволило знизити реальну ревальвацію до 8,11 % (у 2000 році - 17,2 %). На закиди експортерів щодо необхідності підтримки їхньої конкурентоспроможності штучним зниженням курсу гривні Центральний банк відповідає побажанням посилювати позиції на світових ринках - підняттям продуктивності праці. Тільки в цьому випадку поєднаються дві речі: країна не буде втрачати конкурентоспроможність на світових ринках, а інфляція не “з’їдатиме” зарплату. Щодо курсової підтримки експортерів, Центральний банк знижує реальну ревальвацію шляхом поєднання валютних інтервенцій на купівлю та активної антиінфляційної політики. Послаблення надмірної ревальваційної тенденції переважно за рахунок антиінфляційних заходів, пов’язаних зі стерилізацією надлишкової гривневої ліквідності, поєднується зі стимулюванням економічного росту.