Види логістичних систем і логістичне планування
Труднощі перетворення плану в дію наступні:
динаміка оперативної сфери, характеризується невизначеністю і мінливістю;
планувальна організація, що виготовляє аналогічну продукцію, у стратегічному плані не є єдиної – є інші конкуренти. Конкурент може розташовувати кращими стратегічними планами, діяти більш активно і цілеспрямовано;
не можна планувати, орієнтуючись тільки на передісторію, на минулий досвід, а треба мати у своєму розпорядженні можливі альтернативи, здатні дати відповідь на питання «як, якщо, що?».Стратегічне планування вимагає інновацій, щоб у наступному будувати ефективні тактичні дії, що приводять до мети. Однак розробка стратегії поводження фірм в умовах логістики не завершує процес планування. Стратегічне планування утворить ланцюжок технічних планів, коли ідентифіковані мети і дії в оперативних ситуаціях на щодня для реалізації принципу «точно в термін». В оперативних планах зусилля менеджменту вже акцентуються на діях, наприклад, на процесах збуту і розподілу. При оптимізації оперативних планів будують дерево цілей і для досягнення успіху планів виконують п'ять кроків: перевірку якості обслуговування покупців; аналіз діяльності конкурентів; перевірку ланцюгів доставки; перевірку постачання виробництва матеріалами; контроль розподілу виготовлених товарів.
Для того, щоб мати об'єкт науково обґрунтованого (доказового) обговорення і предмет відповідних логістичних досліджень, необхідно його синтезувати, тим більше, коли сфера нашої уваги являє собою деякий слабоструктуризований процес підприємницької чи діяльності слабоструктуризовану комерційну діяльність, якийсь є зокрема матеріально-технічне забезпечення чи постачання ресурсами виробників різного роду й оптова торгівля засобами виробництва. У цих цілях можливо і необхідно скористатися досягненнями таких дисципліни як загальна теорія систем, методологічним аспектом якої є системний підхід. Підхід до об'єктів як до систем, виражає одну з головних особливостей цієї дисципліни. Загальна теорія систем - це науковий напрямок, зв'язаний з розробкою сукупності філософських, методологічних, конкретно - наукових і прикладних проблем аналізу і синтезу складних систем виробничої природи.
Система - функціонально співвіднесених елементів, що визначають її призначення. Елемент - частина системи, умовно не розчленована на складові частини.
Складна система - система з розгалуженою структурою і значною кількістю взаємозалежних і взаємодіючих елементів (підсистем), що є у свою чергу простими системами.
Велика система - це складна система, що має ряд додаткових ознак, а саме: наявність підсистем, що мають відповідне цільове призначення, підлегле загальному цільовому призначенню всієї системи; велике число різноманітних зв'язків (матеріальних, інформаційних, енергетичних і т.д.) зовнішні зв'язки з іншими системами; наявність у системи елементів самоорганізації.
Таким чином, система - це насамперед, деякий об'єкт вивчення, що володіє цілісністю (чи розглядаємий як ціле) об'єкт може бути матеріальним (реальним), уявним, абстрактним, а може є сукупністю матеріальних і абстрактних утворень.
Другою необхідною умовою існування системи є наявність деякої характеристики, мети, критерію якості, що визначають існування об'єкта як системи.
Третьою необхідною умовою існування системи є вимога, щоб вона була частиною, підсистемою деякої великої системи, входила в деяку іншу систему.
Четвертою й останньою умовою, необхідним для існування системи, є вимога щоб об'єкт, розглянута як система розбивався б на частині, містив у собі підсистеми.
Класифікація систем по структурах приводить з одного боку, до виділення різних видів ієрархічних структур, з інший виділенню систем з детермінованими і стохастичними зв'язками. Їхня класифікація носить дуже умовний характер грані між окремими типами розписуються і визначаються переважно відношенням дослідника до досліджуваної системи, а не реальною дійсністю (малюнок 1).