Виміри і рівні знакового процесу

Зверніть увагу на те, що треба розрізняти поняття: «семантичне значення знака» і «прагматичне значення знака».

Семантичне значення знака є сталим і незмінним у різних контекстах. На відміну від нього, прагматичне значення є відносним: воно залежить від знань, вірувань, бажань, намірів конкретної людини, а також від позамовного контексту (наприклад, від місця, часу, фізичних, культурних, історичних обставин промовляння якогось мовного вислову).

♦ У кримінології навіть були сформульовані прагматичні парадокси, які пов'язані саме з прагматичним значенням того чи іншого вислову. Одним із таких парадоксів є парадокс суспільної небезпечності діяння.

У соціологічному аспекті термін «суспільна небезпечність» означає таку властивість діяння, яка пов'язана з актуальним або потенційним руйнуванням життєво важливих соціальних структур. У цьому смислі термін «злочин» позначає будь-які дії, які чинять або можуть чинити суттєву шкоду інтересам суспільства та його членам.У правовому аспекті термін «злочин» означає тільки те, що заборонено законом під страхом кримінального покарання. У такому контексті висловлювання «злочин є суспільно небезпечним діянням» перетворюється у висловлювання: «Діяння, яке заборонене кримінальним законодавством, є суспільно небезпечним* Таким чином, термін «суспільно небезпечне діяння» у правовому контексті змінює свій денотат та смисл і набуває явно вираженого юридичного характеру. Усе це свідчить про те, що терміни «злочин» і «суспільно небезпечне діяння» мають різні значення в соціологічному і правовому контекстах. Парадокс суспільної небезпечності діяння виникає саме у випадку, коли ці контексти змішуються.

Логічна семантика", логічний синтаксис", "логічна прагматика" є розділами металогіки, яка вивчає логічні числення і формалізовані логічні теорії. Металогіка (метатеорія) здійснює рефлексивний аналіз логічних теорій (формальних систем знання), створюючи для цього спеціальну систему понять — "метасимвол", "метатермін", "метависловлювання", "метаформула" та ін.

Окрім вимірів знакового процесу, розрізняють також його рівні. На першому рівні семіозису інтерпретатор безпосередньо включений у знаковий процес. На другому рівні він абстрагується від своєї участі у знаковому процесі та робить спробу дослідити його структуру на іншому, вищому теоретичному рівні. Таких рівнів семіозису може бути нескінченна кількість. Кожен з них представляє різні рівні абстракції при розгляді одного й того ж знакового процесу.

Для розрізнення рівнів аналізу знакового процесу в логіці запроваджуються два поняття:

♦об'єктна мова;

♦метамова.

Об'єктна мова — це мова, за допомогою якої фіксується, описується окрема предметна (позамовна) дійсність.

Метамова — це мова, засобами якої описуються і досліджуються властивості та відношення об'єктної мови.

Отже, якщо об'єктна мова — це предмет аналізу, то метамова — засіб такого аналізу.

Змішування метамови й об'єктної мови може призвести до парадоксів і протиріч. Це зауваження стосується не стільки мов логіки, скільки природних мов, де відсутнє чітке розрізнення між цими двома рівнями.

Парадокс — це міркування, яке приводить до двох протилежних висновків. Існує такий варіант парадоксів, коли міркування, що здається правильним, приводить до висновку, який суперечить життєвому досвіду і загальновизнаним істинам.

У логіці королем парадоксів вважається парадокс «Брехун» Його відкриття пов'язують з ім'ям давньогрецького філософа (мегарської школи) Евбуліда (IV ст. до н. є).

Існують різні варіанти формулювання цього парадокса. Наведемо один із найпростіших. Уявимо ситуацію, коли якась людина виголошує лише одну фразу. Одразу ж виникає проблема: як оцінити цю фразу, тобто, яку відповідь давати на запитання: «Чи є висловлювання цієї людини «Я кажу неправду» істинним, чи воно є хибним?» Якщо це висловлювання («Я кажу неправду») є хибним, тоді людина говорить правду і, відповідно, її висловлювання є істинним. Якщо ж це висловлювання («Я кажу неправду») є істинним, а той, хто виголошує його, стверджує, що воно хибне, тоді його висловлювання є хибним.