Загальна характеристика суджень

Загальнозаперечне судження Е ("Жодне S не є Р") можна виразити так: х (якщо х є S, то х не є Р), або коротше:

х(S(х) –> Р(х)).

Знак "—“, поставлений над виразом Р(х), означає заперечення Р(х). У цілому ця формула читається так: "Будь-який предмет х, який має властивість S, не володіє властивістю Р", або "Жодне S не є Р".

Наприклад, таке конкретне судження, як "Жоден свідок у справі I. не знав потерпілого" ("Жодне S не є Р "), записується так: AХ (якщо х — свідок у справі І., то х не знав потерпілого), яке читається: "Для будь-якого х правильно, що коли він володіє властивістю бути свідком у справі І., то він не володіє властивістю знати потерпілого". У цьому прикладі х належить до області людей.

Частковоствердне судження ("Деякі S не є Р") може бути виражене так:

х (хєS і xєР).

Якщо у цій формулі сполучник "і" замінити знаком , то вона матиме такий вигляд:

х(S(х) Р(х)).

Читається цей вираз так: "Існує предмет х, який має властивість S і Р, або «Деякі S є Р».

Наприклад, якщо судження "Деякі договори є відплатні записати за допомогою квантора існування ( х ) у вигляді формули, то матимемо " х (х — договір і х — відплатний)".Читається цей вираз так: "Існує предмет х, який має властивість договору і властивість відплатності". У нашому прикладі х взятий із області юридичних угод.

Частковозаперечне судження І ("Деякі S не є Р") можна записати так: х (х(S i x: не є Р), або ( х (S(x) Р(х)). Читається цей вираз так: "Існують такі х, котрі мають властивість студентів і не мають властивості відмінників".

Поділ суджень за модальністю

Під час поділу суджень за модальністю слід розрізняти два плани: план буття (об'єктивна модальність) і план обґрунтування думки (логічна модальність).

За об'єктивною модальністю, тобто залежно від того, якого характеру зв'язок (можливий, дійсний чи необхідний) відображає судження, розрізняють судження можливості, дійсності та необхідності.

Судження можливості — це судження, яке відображає реально існуючу, але ще не реалізовану можливість. Прикладами цього можуть бути такі: "Можлива образа дією", "Можливе убивство із мисливської рушниці" тощо.

Судження дійсності — це таке судження, котре відображає щось як уже існуюче в дійсності. Наприклад: "Петров засуджений за ст. 206 КК України".

Відрізнення суджень можливості від суджень дійсності має досить важливе значення для пізнання. Як можливість не можна приймати за дійсність, так і судження можливості не можна сплутувати із судженням дійсності. У судженні можливості ми виражаємо знання про те, що якийсь предмет можливий, а в судженні дійсності висловлюємо думку про те, що такий предмет уже має місце в дійсності, існує.

Судження дійсності — це судження про факт, про те, що є, а судження можливості — це судження про те, що може бути, що лише можливе як таке. Тому, наприклад, під час проведення слідчого експерименту, за допомогою якого установлюється можливість або неможливість того чи іншого явища або факту, висловлюється судження можливості ("М., перебуваючи у своїй кімнаті, міг бачити людину, яка вилазила із вікна кімнати С."), але не судження дійсності ("М., перебуваючи у своїй кімнаті, бачив людину, котра вилазила із вікна кімнати С.").