Образ України у творчості Т.Г.Шевченко

Не три було їх, а багато, дуже багато лiрникiв слiпих, кривих i таких горбатих, що їх навiть домовина не могла випростати. Який влучний, який невмирущий символ!

Шевченко пiднiс образ кобзаря до символу – як виразника нацiонального болю України, як захисника знедолених i глашатая волi й незалежностi рiдної України.

А Москва все одно копає. Ісправник пiклується, щоби хто не завадив, спроваджує мордате начальство, кричить, вештається. Це знову характеристика працi чиновництва на Українi.

І докопалися, але до чого? До черепка, гнилого корита й кiстяка в кайданах. Що ж це знову за добро? Це ті частини українського народу, що пішли під московський заступ ті зрусифіковані українськi пани, генерали, ті дворяни-собачники, трухло нашої минувшини кістяки в кайданах.

Закінчення містерії має в собі щось пророче. Незабаром сталося дійсно щось таке, що описав Шевченко наприкінці “Великого льоху”. Не одно з тих, що москалям приспівували при їхній роботі, випарено в московській бані – прохолоді. Жоден з українців, які зрікалися ідеї самостійності і незалежності державної, обмежуючи своє українство до етнографії, до народної пісні й мови (для домашнього вжитку), не діждався сподіваної нагороди. Навіть «тоже малоросів» не щадив московський режим.«Великий льох» був новаторським твором в нашій літературі. Це твір оригінальний, добре обдуманий і старанно викінчений оригінальний думкою і формою.Думкою про незалежність і волю України, які приховані у свідомості широких кіл нашого простонароддя. Хоч московський лад на Україні розкопав «малий льох» Хмельницького (себто здеморалізував наше панство,а почасти й інтелігенцію), та докопався у ньому тільки до черепка, гнилого корита й до кістяка в кайданах, а «великий льох» себто свідомість своєї окремішності, бажання волі й незалежності в широких колах народу зосталися незаторкнутими. На цей скарб покладає поет свою сильну надію, надію, що «встане Україна і розвіє тьму неволі»./268/ На свідомостi народній, він сподівається, буде збудована нова церква (вольна Україна), а стара, Богданова церква (Переяславська угода) розпадеться.

Неначе доповненням «Великого льоху» є тої самої днини (21.10.1845г.) написаний вірш “Стоїть в селі Суботові”,який закінчується сильним акордом надії, що

Церков – домовина

Розвалиться … і з-під неї

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!../268/

Тією «церквою-домовиною» називає поет не що інше,як Переяславську угоду, яка основувалася на фальшивій вірі, що москаль буде з козаком добром і лихом ділитися. Шевченко вірить, що та домовина порохом розсипеться і що Україна вибється на волю й заживе як самостійна держава.

Визвольні ідеї Шевченка виростали з глибин народного болю, і це зумовлювало нове художнє бачення, нову естетику. Тим-то, говорячи про народність Шевченка і зіставляючи її з народністю інших поетів, які свого часу були поіменовані народними тільки тому, що писали про життя соціальних низів, не можна ігнорувати цього фактору. Головним критерієм у порівнянні має бути ступінь заглибленості в докорінні процеси народного життя і прозирання шляхів до волі, до кращого майбуття. «Немало було на Заході, - писав О.І.Білецький, - і до Шевченка і в роки його діяльності поетів, які обстоювали інтереси трудящих мас. А тим часом більша частина їх тільки закликала до співчуття, і ніхто з них—ні поети чартистського руху, ні французькі поети липневої революції—не піднімалися до висоти такого гнівного, пристрасного протесту проти ладу, заснованого на експлуатації людини людиною, як Шевченко».5 Найбільше схожості виявляється у вихідних позиціях,а шляхи, методи, результативнiсть у досягненні мети у кожного поета були свої. Одну з найважливіших типологічних рис Шевченка проникливо визначила Полін Бентлі «У жодній іншій європейській літературі немає такого протесту проти рабства, немає й такого геніального поета, вихідця з кріпаків, який би показав потворність рабства з такою разючою силою, як Шевченко… Його заклик до братерства й любові, до правди й справедливості, а над усе—до волі має всесвітнє значення».6