Неоклассицизм

На національне самоусвідомлення Павла Филиповича вплинула буржуазна революція 1917 року, яку він сприймає як “державно-національне відродження українського народу”. Відтоді П.Филипович пише українською мовою, перейнятий вірою у відродження рідної землі:

Не хижі заклики пожеж,

Не безнадійний рев гармати –

В поля майбутнього зайшла ти –

Минулу радість в них знайдеш.

А давнє слово на сторожі,

Напівзабуте слово те,

Як пишне дерево, зросте

У дні співучі і погожі.

(“Не хижі заклики пожеж”)

З 1917 року Филипович працює посаді приват-доцента в Київському університеті до 1933 року – професором, викладачем історії літератури.

Для поетики та естетики Павла Филиповича характерна людяна сутність його лірики, філосовського освоєння фолькльорного різноманіття української народної творчості.

У своїй поезії він рівноуважений і до історичного досвіду людства, і до навколишнього життя.

Найкращим здобутком поета є інтимна лірика, її філосовським осягненням світу, відвертістю у найпотаємніших почуттях.

Кому не мріялось, що є незнана Муза –

Безжурна дівчина, привітна і струнка,

Яка в минулому з’явитися уміла,

Поетам радості, і вроди, і любові,

І навіть дудочку приносила тоненьку,

І награвала їй пісні сама.

(“Кому не мріялось...”)

За час, коли у 1919 році “Музагеті” з’вилися перші, написані українською мовою вірші, Павло Филипович видав поетичні збірки “Земля і вітер” (1922р.) та “Простір” (1925р.).

Збірка “Земля і вітер” – це лірика зрілого художника. Вона багато прикметами сучасного життя поета. Тяжіння до простоти та ясності, сховані в основі його метафоричних образів.Драматичну роздвоєнність людини у двох світах показано у збірки “Простір”. Виразно розкривається філосовсько-естетична сутність поезії Павла Филиповича в його поглядах на людину та її призначення. Тогочасна пролетарська постанова полягала у тому, щоб зображати конкретну людину – шахтаря, будівника, цегляра, як у Рильського. Що ж до творів Филиповича, то його герої постають переважно, як образ узагальнений і вічний, до якого тягнуться усі роздуми поета. Таким прикладом є вірш “Різьбярі”: