Неоклассицизм

Духовна револбція Рильского постулюється у поєднанні з національним – через пережиті страждання до відродження, оновлення “одцвіло, як біла ліля, розлетілося, неаче пух”.Від українських дівчат стременить ясне проміння чистоти, краси почуттів і духовності. І цілком логічним здається перенесення природьої краси України на образ Дантової героїні.”Скільки сонця в світі світиться, скільки сосон у лісах, і які червоні китиці на дівочих поясах”.

Ще одна важлива грань образу нового героя – утвердження незалежності творчої особистості від кон”юктурних запитів часу підтверджує ідеї свободи митця, який завжди лише почасти належить своєму часові, знаходиться у віршах Ю.Клена “Сковорода”.

Мужнім закликом не підкорятися догматам панівної ідеології, що знебарвлює, є “Лебіді” Драй-Хмари.

Зорові образи України у поезії неокласиків спираються на слова з колоритстичною семантикою. На рівні свідомості й підсвідомості в поезії неокласиків домінують кольори, найбільш характерні для української національної символіки – жовтий, блакитний, червоний. Співвідношення кольорів у поетичному словнику неокласиків з часом змінювалося. Для ранніх поезії Филиповича, Рильського, Драй-Хмари, Зерова – характерне переважання червоного кольору (заграва червлених днів (зерова), очервонена земля (Драй-Хмара), полум”я червоне, червоне світло шиби, червоний захід, мріями скривавленими червоніє даль (Рильський), сонце червоніє (Филипович). Поступово криваві марення революційного часу відходять на другий план. Їх заступає гармонія жовтого і блакитного, урівноважене поєднання холодної і гарячої стихій:”повітря з синьо-золотого скла”, “золотоглавий Київ на синіх горах”, “Оця гора зелена і дрімлива”, “ця золотом святкована блакить”” (Рильський), “ а в небі тільки смужка – синій льон, і ледве мріють золоті бордюри, “а сонце жалить голками і прискає золотом в синь” (Драй-Хмара). “Радісне тремтіння волошкам синім не дає заснуть, а сонце сіє золоте насіння” (Филипович).

Проте крізь залюблений погляд на “емаль Дніпра, голе Жовтоглиння” пробивається щось неясно-тривожне: “Крізь цеглу й брук пульсує кров зелена земних рослин, і листя чорноклена кривавиться у листі ліхтарів”. Колір крові у поезії Зерова (1933р.) стає елементом магічного кодування на рівні підсвідомості тривожні відблики тривожать уяву читача, примушуючи замислюватися над майбутнім.

Микола Зеров

(1890 - 1937)

Сьогодні ми відкриваємо для себе безсмертність музи, що в 20-ті роки дарувала натхнення Миколі Зерову. Магнетична сила їдей Миколи Зерова притягала до нього не один десяток митців.

Спробуємо здійснити перший підхід до творчості Миколи Зерова.

Мінявся, поглиблювався метод літературознавчого дослідження Миколи Зерова, але з юних літ він проніс переконання, що біографія письменника вирішальною мірою формує його творчі зацікавлення, всю систему поетичного космосу. Не будучі високої думки про власну поетичну творчість, він, однак, свої вірші вважав гарною канвою для спогадів, які збирався писати на схилі літ. Отож і ми пройдимо стежками та дорогами життя цього унікального митця, доля якого випала на складний, передреволюційний час, на епоху демократичного відродження 20-х років і трагічно завершилася на Соловецьких островах. Він прийняв цю долю як невідхильний закон і ніде не намагався схитрувати або обдурити. Ішов чесно і прямо, несучи в грудях, за його ж висловом, ”гострої розпуки гострий біль”, але водночас і незникаючу буттєву радість, що бриніла “мов співи давнини повноголосі”.

Дитинство його минуло в мальовничому Зінькові на Полтавщині, де він народився 26 квітня 1890 року в сім’ї Костянтина Іраклійовича Зерова, вчителя місцевої двокласної школи, згодом її директора, а з 1905 року – інспектора народних шкіл в Кролевці. Батько походив із селян і добре знав, скільки важить наука. Тому він зробив усе, аби його діти здобули вищу освіту. З п’яти синів (були ще 2 дочки) троє стали відомими людьми. Крім Миколи – Дмитро, видатний ботанік, академік АН УРСР, Костянтин, гідробіолог, і Михайло, поет, що виступав під псевдонімом Михайло Орест. Мати – Марія Яківна – походила з козацького роду Яресків з-під Диканьки. В сім’ї в ужитку була російська мова. Українська панувала на вулиці. Марія Яківна знала велику кількість народних пісень, гарно їх співала. Величезний вплив на національне самоусвідомлення Зерова справили зіньковский знайомий їхньої родини А. Лещенко і рідний дядько, материн брат Петро Яресько. Інтерес у сім’ї Зерових до літератури був великий. Зокрема, Микола навчився читати в 4 роки і світ класичного письменства залишив глибокий слід у його свідомості. У юному віці Микола, під впливом батька, також серйозно захоплювався ботанікою, географією, астрономією.Закінчивши двокласну зіньківську міську школу (його однокласник Павло Губенко), з1900 до 1903 р. навчався в охтирській гімназії, у зв’язку з тимчасовим переїздом батьків в Переяслав, 1903-1908 р. – Перша Київська гімназія. Це був важливий період становлення літературних та лінгвістичних інтересів майбутнього поета : перекладача. Особливий вплив на нього справив учитель латині Сітрабша, в якого він навчався необов’язковій на той час древньогогрецької мови, зацікавленістю історією Микола зобов’язан М.Попову, М.Лятошинському. Вчителі формували громадянське обличчя гімназистів.