Андрій Чайковський
Родина Чайковських в історії Коломиї залишила помітний слід. Зокрема, дружина Андрія Чайковського Наталія очолювала товариство "Союз Українок". Як згадувала Володимира Пригродська, у помешканні Чайковських у Народному домі щонеділі збиралися жінки-активістки, вели мову про облаштування побуту, читали нові видання, інколи читали ще не надруковані твори письменника, хоч сам Чайковський не любив, коли його називали письменником.
Разом з просвітницькими діячами Ольгою Дучимінською, Іриною Вільде, Іваном Зубенком дочка письменника Марія Ставнича редагувала часописи "Жіноча доля", "Світ молоді", "Жіноча воля", які видавала Олена Кисілевська.
Мабуть, сам Бог послав цій родині зятів-однодумців. Володимир Бемко мав природжений хист до військової справи, був добрим організатором. У ніч на 1 листопада 1918 року він "здійснив військовий переворот у Коломиї і в період ЗУНРу очолив міську управу. Саме його стараннями місто змогло направити під Львів сотні стрільців-добровольців, а також зорганізував Окремий Коломийський Курінь" [1].
Високоосвіченим, обдарованим музично був інший зять — доктор Роман Ставничий. Він повернувся в Коломию 1921 року з табору військовополонених УСС й одразу ж активно включився в громадське життя міста. Працював у адвокатській канцелярії тестя й одночасно диригував у хоровому колективі товариства "Коломийський Боян". Цей співучий колектив під керівництвом Романа Ставничого був знаним і популярним не тільки в Коломиї, а й по всій Галичині.Важливою подією в житті самого письменника, його друзів, однодумців та шанувальників був 40-літній ювілей літературної діяльності, який відзначали 2 березня 1929 року в залі Каси щадничої (тепер — приміщення Народного дому в Коломиї).
Це свято готувалося за участю товариств "Просвіта" майже з усіх населених пунктів Коломийщини. За свідченням сучасників, зала була переповнена, не допомагала навіть сотня додаткових стільців, розставлених попід стіни, так що через брак місця багато бажаючих змушені були ні з чим відійти, від каси.
Ювіляра з дружиною до зали привели годині о восьмій вечора. По обидва боки проходу стояла шкільна молодь, гімназисти, пластуни, вихованці "Рідної школи"; вони вітали письменника вигуками "Слава!" [5,7-8].
Коломийці справді вклали душу і серце, щоб ювілей Андрія Чайковського запам'ятався надовго.
Наступні три роки життя Андрій Чайковський віддав адвокатській праці, писав літературні твори. Так, 1930 року видано "Четверту заповідь", 1931-го — "За чужі гріхи", 1932-го — "Чар-зілля".
Родина Чайковських жила вірним подружнім життям: Андрій і Наталія були прикладом для багатьох подружніх пар. Не одна сім'я у поважному віці із замилуванням оглядалася, коли Чайковські з дітьми й онуками прогулювалися містом.
17 вересня 1934 року зяті, сини, дочки, онуки, друзі відсвяткували п'ятдесятиліття подружнього життя Чайковських — золоте весілля.
...Напружена щоденна праця, втрата дочки Ольги, багато інших причин викликали в Андрія Чайковського невиліковну хворобу — рак шлунка. Після операції у Львові (19 січня 1934 року) почалося різке погіршення зору, слуху, бесіди, ходи. А 2 червня наступного, 1935 року, о дев'ятій годині вранці Андрій Чайковський помер.
Похорон відбувся 4 червня і вилився у велику національну маніфестацію. В останню путь письменника проводили від Народного дому, де він прожив останні п'ятнадцять років. Василь Сімович писав, що такого здвигу народу Коломия ще не бачила.
Тисячі шанувальників творчості Андрія Чайковського з'їхалися до Коломиї. Розповідають, що процесія розтяглася від ратуші до церкви святого Благовіщення. Тіло покійного везли чотири чорні коні, що, мабуть, було символом трауру.
Із прощальними словами виступили від українських письменників Роман Купчинський, від Бережанщини — голова філії "Просвіти" доктор Михайло Західний. Делегація з Бережанщини привезла з собою землю з гори Лисоні. Цю землю покладено у могилу Андрія Чайковського.
Коломийські студенти несли вінок, майстерно вписаний у раму, яку кількома роками раніше виготовив сам письменник (тепер вона зберігається в музеї в Коломиї). Вдячна молодь на вінку зробила напис "Великому вчителеві — українське студентство".