РИЛЕЄВ Кіндратій Федорович – життя та творчість

Особливе місце в циклі займає «Іван Сусанін», єдина дума Р., у центрі якої стоїть не цар, не князь, не вельможа, що думає принести темним безмовним масам волю, освіту, а людина з народу, що служить правій справі, як він його розуміє,— рятує царя «для Росії». Сусанін, безперечно, самий історично правдивий характер із усіх, котрого ми бачимо в думах. Не випадково Пушкін не поширив свою критику на цей вірш. Не випадково і те, що, воно зробило значний вплив на пізніші добутки літератури і мистецтва, у тому числі і на М. І. Глинку. Цю думу любив А. І. Ульянов.

Показова наступна доля книги Р. В роки миколаївської реакції «Думи», за свідченням А. І. Герцена, «не виходило з рук», їх можна було знайти в руках молодих людей у самих віддалених областях імперії. Ціле покоління підпало під вплив «цієї палкої юнацької пропаганди». У 1860 р. після десятиліть «рабового мовчання», що оточувало ім'я і добутки Р., знаменитий збірник був перевиданий у Вільній російській друкарні в Лондоні. «Ми друкуємо „думи" Рилеєва,— писав тоді Огарьов,— як історичний пам'ятник, якому не повинно зникнути, пам'ятник геройського часу російського життя» (Думи.— С. 126).

Згодом Р., мабуть, сам усе більш відчував, що відтворення історичної дійсності в думах терпіло збиток через прагнення сполучити її з пропагандою цивільних ідей своєї епохи, а пропаганда цивільних ідей не укладається в ложі історичних сюжетів. Р. став втрачати інтерес до створеного ним виду лірики. Великий план, складений ним і який включав теми для двох десятків дум, залишився нереалізованим. Деякі Р. почав писати, але не довів до кінця, до роботи над іншими навіть не приступав.

У 1823 р. створюється поема «Войнаровський», що знаменувала собою значні зрушення, що відбувалися у творчому методі Р.У «Войнаровському» уже немає того злиття автора з героєм, у вуста якого поет вкладає свої думки і переконання, що було характерно для дум. Поет і його герої по-різному дивляться на те що відбувається, по-різному оцінюють його. Не декларації героя складають істинний зміст поеми, а оповідання, хід подій, яким вона присвячена. У ряді російських романтичних поем «Войнаровський» був навряд чи не першою спробою сполучення цивільної ідеї зі спрямованістю до психологічного аналізу. Перш, ніж хто-небудь інший, своєрідність рилеєвськой поеми відзначив Пушкін. «Рилеєва „войнаровський" незрівнянно краще всіх його „дум",— писав він,— склад його змужнів і стає щирим-оповідальним, чого в нас майже ще ні» (Пушкін А.С. Повне зібраня творів— М..; Л., 1937.— Т. ХІІІ— С. 84-85). Пушкін високо оцінив прагнення Р. опанувати широким матеріалом, робити масштабні узагальнення, засновані на більш глибокому, чим колись, проникненні в характер людини. Творчі шукання Р. велися в тому напрямку, що, з погляду Пушкіна, було найважливішим і найбільш перспективним. Тому він і говорив, що «ця поема потрібна була для нашої словесності» (Там же.— С. 134). Вона виявилася «потрібна» і самому Пушкіну: з міркуваннями про «Войнаровського» зв'язаний задум його поеми «Полтава».Підбадьорений високою оцінкою, що одержала в Пушкіна перша поема; Р. писав йому: «Дуже радий, що „войнаровський» сподобався тобі. У цьому роді я почав „Наливайку"...». Поему «Наливайко», «освячену боротьбі українського народу проти польських гнобителів у XVI в., Р. не довелось завершити. Судячи зі збереженого уривкам, велике місце в ній повинне було зайняти зображення картин народного життя і побуту, участі народних мас у національно-визвольній боротьбі. В головному герої поеми підкреслена його близькість до народу, готовність віддати життя боротьбі за звільнення народу від іноземного ярма.

Наливайко вимовляє слова, що стали крилатими: «Відомо мені: погибель чекає / Того, хто перший повстає / На защемлювачів народу,— / Доля мене вже прирекла, /Але де, скажи, коли була / Без жертв куплена воля?» (Повне зібрання творів— С. 233-234). Декабрист Н. А. Бестужев побачив у них вказівника на «майбутній жереб» поета, і Р. погодився з ним. «Вір мені,— сказав він,— що щодня переконує мене в необхідності моїх дій, а майбутньої погибелі, яку ми повинні купити нашу першу спробу для волі Росії» (Письменники-декабристи в спогадах сучасників.— Т. П.— С. 62). Скорботні настрої, що пролунали в «Стансах» (1824) і деяких інших віршах Р., не були даниною романтичної традиції: за ними стоять роздуми і про власну долю, і про долю свого покоління.

Однієї із самих значних з своєрідних сторінок декабристської поезії були агітаційні пісні, що Р. писав у співавторстві з А. А. Бестужев. У них почата спроба перебороти пропасті, що відокремлювала дворянських революціонерів від мовчащої, що лише пробуджувалася для боротьби селянської Росії, спроба виразити народне відношення до кріпосницького режиму, думи і сподівання пригноблених мовою самого народу.

Звертання з революційною проповіддю до народу було давнім, виношеним виміром Р. По його власному твердженню, він і думи збирався «поширити між простим народом нашим» (Думи.— С. 141). Але думи передбачали, наявність у читачів того культурного рівня, якого простий народ ще не досяг. Для звертання до нього були потрібні інші образи і стилістичні засоби, і вони були знайдені в агітаційних піснях. Збереглися свідчення популярності цих добутків у середовищі «простолюдинів, що бачили в них вірне зображення свого дійсного положення і можливість поліпшення в майбутньому» (Письменники-декабристи в спогадах сучасників.— Т. П.— С. 79). Не випадково вони викликали особливу злість влади і в офіційній «Розписі державним злочинцям» Р. особливо ставилося в провину те, що він «сам складав і поширював обурливі пісні і вірші» (Декабристи.—М.; Л., 1926. - С. 442).