РИЛЕЄВ Кіндратій Федорович – життя та творчість

РИЛЕЄВ. Кіндратій Федорович [18(29). ІХ.1795, с. Батово Софійського в. Петербурзької губ.— 13(25).VII.1826, Петербург] — поет. Декабрист. З 1801 по 1814 р. Р. учився в 1-м кадетському корпусі в Петербурзі. Тут його застали звістка про напад Наполеона на Росію, про просування французів до Москви, про перемогу російських військ над грізним ворогом. Як і багато хто його однолітки, Р. рвався на фронт. Патріотична наснага спонукує його взятися за перо, і він пише оди «Любов до вітчизни» (1813) і «Князю Смоленському» (1814), прозаїчну «Переможну пісню героям» (1813) і ін. Незважаючи на схематичність побудови й у цілому учнівський характер цих добутків, у них передчувається майбутній Р. Молодий поет славить героя-патріота, що жертвує усім заради вітчизни. Міняючись, збагачуючи, цей образ буде жити у віршах поета-декабриста. «Володимир, Мінін і Пожарський, Великий Петро і Задунайський», що згадувалися в оді «Любов до вітчизни», знайдуть місце у творчості зрілого Р. Володимирові і Петрові він присвятить думи. «Пожарський і Мінін» і «Румянцев» будуть фігурувати в його творчих планах, що залишилися незвершеними.

У 1814 р. Р. одержав чин прапорщика й у складі резервної артилерійської бригади взяв участь у закордонних походах російської армії. Перебування в Німеччині, Швейцарії й особливо у Франції не пройшло безвісти для молодого офіцера. Пізніше він показав на слідстві: «Вільнодумством... заразився я під час походів у Францію в 1814 і 1815 роках...» (Повстання декабристів, —М.; Л., 1925.—Т. 1.— С. 156). Після повернення в Росію Р. зі своєю ротою був спрямований в Острогожський у. Воронізької губ., де провів кілька років. Тут відбулося його знайомство з Н. М. Тевяшевою, що незабаром стала його дружиною.

Як і інші передові офіцери, Р. тяготився аракчеєвськими порядками, що панували в армії після закінчення війни. «Для нинішньої служби потрібні негідники,— писав він матері,— а я, радий, що не можу ним бути...» У 1818 р. Р. іде у відставку і незабаром переїжджає в Петербург. Він зближається зі столичними літераторами, у числі яких були майбутні декабристи В.К.Кюхельбекер і Ф. Н. Глинка. Восени 1820 р. у журналі «Невський глядач» була надрукована сатира «До тимчасового правителя», що потрясла сучасників своєю цивільною сміливістю і миттєво зробила знаменитим ім'я вчора ще мало кому відомого поета. У «гордовитому тимчасовому правителі, і підлому, і підступному», «шаленому тирані рідної країни своєї», лицемірно прагнучому «від погляду загальної причини зла укрити», «негіднику», що «стис... волю» народу, «податком важким довів до убогості, / Селища позбавив їхньої колишньої краси», Росія узнала всесильного царського фаворита Л.А. Аракчеева (Повне зібрання віршів — С. 57-58). І цьому чудовиську, перед яким, по пізніших словах Герцена, тріпотіла вся країна, Р. вимовив грізне пророцтво — загибель від руки нового Брута чи Катона і «розлютованого тиранствами» народу. Р. підписав сатиру своїм повним ім'ям, як би підкреслюючи готовність відповісти за свій виступ. Але Аракчеєв не зважився привселюдно довідатися про себе у відразливому образі, створеному Р., і це врятувало сміливця. «Це був перший удар, нанесений Рилеєвим самовладі»,— писав Н.А. Бестужев. Сатира «До тимчасового правителя» «навчила і показала, що можна говорити істину, не побоюючись; можна судити про дії влади і викликати сильних на суд народний. З цього вірша почалося політичне поприще Рилеєва» (Письменники-декабристи в спогадах сучасників.—М., 1980.—Т. ІІ.— С. 66).

Вірші, написані Р. у 20 р., характеризують його як поборника і співака цивільної мужності. Одну зі своїх од він так і назвав — «Цивільна мужність» (1823).

Вища доблесть і заслуга перед народом у його очах — це діяльність борця за звільнення власної країни. Славний вождь, що здобув славу в боях з чужоземними ордами, «але подвиг воїна гігантський /І сором убитих ним ворогів / У суді розуму, у суді століть — / Ніщо перед доблестю цивільною» (Повне зібрання віршів — С. 92).

Особливе місце у творчості Р. займає поетичний цикл «Думи», що створювався в 1821-1823 р., а в 1825 р. був випущений окремою книгою. У передмові до цієї книги Р. пояснив походження й особливості жанру складових її віршів і ціль, що він прагнув досягти: «Нагадувати юнацтву про подвиги предків, знайомити його з ясновельможними епохами народної історії, здружити любов до батьківщини з першими враженнями пам'яті — от вірний спосіб для прищеплювання народу сильної прихильності до батьківщини...» (Думи.— С. 7). З афористичною точністю і глибиною сформулював цю мету А.А. Бестужев, заявивши в «Полярній зірці», що «Рилеєв, автор дум або гімнів історичних, пробив нову стежку в російському віршуванні, обравши ціллю збуджувати доблесті співгромадян подвигами предків» (Полярна зірка.—М.; Л., 1960.— С. 23).Центральне місце в думах займають образи борців за незалежність батьківщини і волю народу, борців проти деспотизму і гноблення. Поет захоплюється мужністю Святослава, Мстислава Удалого, Дмитра Донського, Єрмака, Івана Сусаніна. Особливо дорогий йому Волинський, утілення «доблесті цивільної», «вітчизни вірний син», «заклятий ворог Ганебного неправосудья». Ні сумніву, що думки, що висловлює Волинський: «Славний кончина за народ!.. За істину святу / И страта мені буде торжеством!», його готовність, «любов'ю до батьківщини дихаючи», усі для неї перенести, «виконати обов'язок святий», ставши «за стражденних — залізними грудьми» (Думи.— С. 84-87),— усе це були переконання самого Р. Свій ідеал, поета, «правди вірного жреця», «шанувальника полум'яного добра», «органа істини священної», що «вище усіх на світі благ/ Суспільне благо ставив /Верб вогненних своїх віршах / Святу чесноту славив», завжди залишався «гнаних обороною / И зла непримиренним ворогом», Р. втілив у думі «Державін» (Думи.— С. 91-95). Установка на повчання, на виховання позитивним прикладом перешкодила історично вірному зображенню в думах подій і діячів минулого. Численні анахронізми, що знайшли собі місце в цих віршах, викликали різку критику Пушкіна. Протиріччя творчого методу Р. глибоко пояснив Н.П. Огарьов: «У „думах" він поставив собі неможливу задачу сполучення історичного патріотизму з цивільними поняттями свого часу; звідси вийшло помилкове зображення історичних облич заради постановки на перший план глибоко зжився з поетом цивільної ідеї» (Думи.— С. 129). Величезна популярність рилеєвських дум свідчила про своєчасність цих добутків і дієвості засобів, до яких звернувся поет. Вважаючи з критикою, який піддав думи Пушкін, і визнаючи під його впливом слабості деяких з них, Р. проте залишався «переконаний душевно, що „єрмак", „матвеєв", „волинський", „годунов" і ним подібні гарні і можуть бути корисні не для одних дітей».