Життя і творчість Томаса Манна
Тетралогія "Йосип і його брати" (1933-1943) складається із самостійних романів "Історія Іакова", "Юність Йосипа", "Йосип у Єгипті" і "Йосип-годувальник". Крім того, цим романам передує передмова автора "Пекельний шлях", що коротко викладає історико-міфологічні і філософські концепції книги. Роботу над цими романами Манн назвав "зухвалою грою". За допомогою арсеналу художніх засобів він вирішив оживити стародавність, ґрунтуючись на легендах, міфах, піснях і сказаннях. Для цього письменник у 1930 році відправився в Палестину і Єгипет, місця, що збирався описати.Але вершиною його творчості став "Доктор Фаустус" (1947). Його зміст має кілька планів. Для Німеччини цей роман має особливе значення, у ньому Манн показує духовну неспроможність буржуазної інтелігенції, що розтліває вплив ідей Шопенгауера, Ніцше, Фрейда. Головний герой роману німецький композитор Адріан Леверкюн, будучи носієм цих пороків західної інтелігенції, прирікає себе на щиросердечну спустошеність, творче безсилля й апатію.
У цьому романі Т. Манн звертається до древнього міфу про Фауста. Леверкюн теж йде на угоду з дияволом. Він теж знехтував свій щирий дарунок, запалав помилковим честолюбством, цим і порозумівається його глузування над талантом, перекручене представлення про цінності світу.
Манн вважає, що саме інтелігенція несе відповідальність за трагічні події ХХ століття.
Творчість М. дуже вплинуло на читачів, що бачили в його багатозначних проблемних романах відображення їхнього власного інтелектуального і морального шукань. У 1929 р. письменнику присуджується Нобелівська премія по літературі «насамперед за великий роман «Будденброки», що став класикою сучасної літератури і популярність якого неухильно росте». У своїй привітальній мові Фредрік Бік, член Шведської академії, сказав, що М. став першим німецьким романістом, що досяг рівня Чарльза Діккенса, Гюстава чи Флобера Лева Толстого. Бік також відзначив, що М., з одного боку, створив складне духовне мистецтво, а з іншого боку – сам же сумнівається в його доцільності. На думку Боку, велич М. полягає в його здатності примирити «поетичну піднесеність, інтелектуальність з любов'ю до усього земного, до простого життя».
Після одержання Нобелівської премії у творчості М. велику роль стала грати політика. У 1930 р. письменник виголошує промову в Берліні, озаглавлену «Заклик до розуму» («Em Appell an die Vernunft»), у якій ратує за створення загального фронту робітників-соціалістів і буржуазних лібералів для боротьби проти нацистської погрози. Він також пише «Маріо і чарівник» («Mario und der Zauberer», 1930), політичну алегорію, у якій продажний гіпнотизер уособлює собою таких вождів, як Адольф Гітлер і Бенито Муссоліні. У його нарисах і мовах, що письменник вимовляв у ці роки по всій Європі, звучала різка критика політики нацистів; М. також виражав симпатії соціалізму, коли соціалісти вставали на захист волі і людського достоїнства. Коли в 1933 р. Гітлер став канцлером, М. і його дружина, що у цей час знаходилися у Швейцарії, вирішили в Німеччину не повертатися. Вони оселилися недалеко від Цюріха, але багато подорожували, а в 1938 р. переїхали в Сполучені Штати. Протягом трьох років М. читав лекції по гуманітарних дисциплінах у Прінстонському університеті, а з 1941 по 1952 р. жив у Каліфорнії. Він також був консультантом по німецькій літературі в Бібліотеці конгресу.
У 1936 р. М. був позбавлений німецького громадянства, а також почесного докторського ступеня Боннського університету, що була йому привласнена в 1919 р.; у 1949 р. почесний ступінь був йому повернута. У 1944 р. М. став громадянином Сполучених Штатів. Під час другої світової війни він часто виступав у радіопередачах на Німеччину, засуджуючи нацизм і призиваючи німців взятися за розум. Після війни М. побував у Західній і в Східній Німеччині, і скрізь йому був зроблений захоплений прийом. Однак письменник відмовився повернутися на батьківщину й останні роки прожив під Цюріхом.
Вже в похилому віці М. більш 13 років працював над тетралогією про біблійного Йосипа. У сучасно звучному, що іскриться іронією і гумором романі «Йосип і його брати» («Joseph und seine Bruder», 1933...1943) просліджується еволюція свідомості від колективного до індивідуального. «Тріумф М. полягає в тому, що ми любимо героя нітрохи не менше, ніж сам автор», – пише Марко Ван Дорен про суєтний, але чарівному Йосипові.
Іншим кумиром пізнього М. стає Ґете, головний герой роману «Лотта у Веймарі» («Lotte in Weimar», 1939), де про Ґете і його життя розповідається від імені його колишньої коханої. По контрасту з цими, у якомусь змісті ідилічними добутками в «Докторі Фаустусе» («Doktor Faustus», 1947) зображений геніальний, але психічно хворий музикант, чия творчість є відображенням духовної недуги епохи. Утримуючий гостру критику європейських вищих культурних шарів, «Доктор Фаустус» є також найбільш складним добутком М. з погляду стилю.«Пригоди авантюриста Фелікса Круля» («Bekenntnisse des Hochstaplers Felix Krull», 1954), останній роман М., з'явився результатом переробки рукопису, початої ще в 1910 р. Пронизаний іронією, роман є заключним акордом творчості письменника, для якого самоіронія завжди залишалася головним стимулом. Екстравагантна пародія, «Фелікс Круль», за словами самого М., переводить «автобіографічну й аристократичну сповідь у дусі Ґете в сферу гумору і криміналістики». Художник, затверджує своїм романом М., – це фігура комічна: він може засліплювати й обманювати, але не може змінити світ. М. вважав «Фелікса Круля» своєї кращий, найбільш удалою книгою, оскільки роман «одночасно заперечує традицію і йде в її руслі».