Слово про закон і благодать

висушеній ідольським жаром, зненацька забило джерело

євангельське, напуваючи всю землю нашу (Виділено нами – Н.З.).У багатьох цих висловах знаходимо образи-символи, що так характерні для творів давнього пись¬менства. Символ – це “умовне означення якогось явища або поняття іншим на основі подібності з метою стисло й яскраво передати певну ідею” [4, 381]. Зупинимося лише на символах, що означають вологу, без якої неможливе життя: вода, роса, дощ, купіль, джерело, озеро. Вони допомагають Іларіону емоційно, переконливо стверджувати життєдайність нової віри.

Перша філософська частина “Слова про закон і благодать” переходить у похвалу Володимиру Святославичу, хрестителю Русі. Автор підкреслює, що Володимир добровільно вибрав християнську віру, вражений її величчю, урочистістю, красою. Завдяки йому русичі приєдналися до великої сім’ї хрис¬тиянських народів. Він ставить ім’я Володимира в один ряд з апостолами Петром, Павлом, Іоанном Богословом, Марком та ін., що впроваджували нову віру серед народів Італії, Азії, Індії, Єгипту. У творі Володимир Святославич уподібнюється Константину, римському імператору:

“Подібний ти до великого Константина, рівний розумом, рівний христолюбством, рівний честю служителям його… Тож подібний тому єси, з ним однакової слави і честі достойний” [2, 200].

Іларіон хоче переконати в необхідності канонізації Володимира, на що Візантія ніяк не пого¬джувалася.

Знаходимо в тексті хвалебні характеристики рівноапостольного Володимира, що свідчать, на думку письменника, про його святість:

“Чесний і славний між земних владик“, “друже правді, розмислу вмістилище, милосердя гніздо”, “у тебе розум вищий від розуму земних мудреців”, прохачам подавав, голих одягав, спраглих і голодних насищав, болящим всяку потіху посилав, боржників викупляв, рабам свободу давав, “велику заповзятість маєш до того, як вірний раб Христовий”, “не одну людину одвернув… од облуди ідольської, не десятьох, не город, а весь край сей”, “сей каган наш Володимир славним од славних народився, благородним од благородних”.

Іларіон – справжній патріот своєї держави. Прославляючи Володимира, він одночасно славить могутність і авторитет Руської держави:

“Похвалімо ж і ми… того, хто велике і дивне діло створив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря, а сина славного Святослава, про мужність і хоробрість якого в літа його володарювання слух пройшов по багатьох сторонах, а звитяги його і могутність паминаються і пам’ятаються ще й нині. Не в худородній бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі”. [2, 197].

Поставимо запитання:

Стиль якого відомого вам жанру давньої літератури нагадує процитована частина “Слова про закон і благодать”?

Згадуючи великих предків Володимира, Ігоря і Святослава, Іларіон використовує літописний стиль.

Звернемося до найбільш апофеозного, емоційного уривку урочистої проповіді. Читаємо від слів “Встань, о чесная голово, з гробу твойого встань!”– і до кінця абзацу.

Цю частину твору М.Грушевський назвав “кінцевим покликом, сильним, гучним, як архангелова труба” [1, 68].

Ознайомимо учнів, як подає цей текст у своїй праці М.Грушевський [1, 68-69].

Для цього роздамо ксерокопії відповідних сторінок книги вченого.

Які якості твору підкреслено особливою графікою?

Характерною рисою тексту є його ритмічність. Уривок нагадує вірш, можна навіть віднайти слова, що римуються. Ритмічність досягається однаковим початком фраз, однотипною будовою речень.