Слово про закон і благодать

Існує наукова гіпотеза, за якою Іларіон і Никон Великий, редактор літописного зведення 1073 р.,– одна й та ж особа [9, 61].

Відкрив пам’ятник і вперше опублікував його у 1844 році московський учений Горський. Вважають, що проголошено “Слово…” Іларіона між 1038 і 1050 роками в урочистій обстановці у Софійському соборі в присутності Ярослава Мудрого й знаті. Його можна розцінювати як державну політичну програму того часу.

Далі переходимо до вивчення змісту та ідейно-художніх особливостей твору. Найкраще, на нашу думку, для цього використати розповідь учителя з елементами коментованого читання тексту та бесіду по ньому.Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Отже “Слово…” Іларіона – глибоко патріотичний твір, що захищає політичні інтереси Руської держави, її незалежність і церковну рівноправність.

Побудова твору, всі художні засоби спрямовані на розкриття цієї ідеї.

У повному заголовку пам’ятника вказується на тричленну його композицію:

Про закон, Мойсеєм даний,

і благодать та істину, що були Ісусом Христом,

і як закон одійшов,

а благодать і істина всю землю сповнили,

і віра на всі народи поширилась,

і на наш народ руський.

І похвала кагану нашому Володимиру,

Що ним охрещені ми були.

І молитва до Бога од усієї Землі нашої.

Господи, благослови, Отче!

Тут зустрічається незнайоме слово “каган”. У коментарях до хрестоматії М.Сулими сказано, що це титул верховного правителя у давніх тюркських народів, із VIII-1Х ст. вживався на Русі у значенні “великий князь” [2, 611].

У першій частині “Слова” йдеться про закон і благодать, що протиставляються один одному. Щоб зрозуміти ідею твору, треба вияснити, який зміст вкладав Іларіон у ці слова. Письменник вбачає у законі Старий Завіт Біблії, віру, що передувала християнству і була замкнута в одному народові. Благодать – християнське віровчення, що викладено у Новому Завіті Біблії. Іларіон вважає це вчення вищим ступенем розвитку людства, вірою, відкритою для всіх народів. Це дає йому змогу обґрунтувати церковну і політичну незалежність Русі від Візантії, її рівноправність з іншими християнськими країнами. Автор розмірковує про сутність хрещення Русі. Його теологічна концепція така: для спасіння людства Бог дарував людям через іудейського пророка Моісея закон, що повинен підготувати людей до прийняття благодаті –християнства. “Закон бо предтечею був і слугою благодаті і істини” [2, 189]. Він регламен¬тував життя і віру лише одного єврейського народу. “Віра бо благодатна по всій землі поширилась. І до нашого народу руського дійшла” [2, 195]. Прилучені до християнства народи рівноправні.