Життя і творчість Олександра Олеся (1878 — 1944)

Олександр Олесь свій талант присвятив цій революції — її переможно-величній увертюрі та її трагічному фіналові.

На революцію працював поет натхненно і самовіддано, перекладаючи на українську мову “Варшав'янку”, “Марсельєзу”, “Сміло у ногу рушайте”, “В неволі скатований люд”, утверджуючи свій авторитет митця-громадянина і публіцистичними статтями, фейлетонами. Одна за одною з'являються й книги його поезій. Після згаданої “З журбою радість обнялась”, яка побачила світ у Петербурзі 1907 року, виходить книга ІІ (також в Петербурзі 1909 року), решта книг (їх поет також позначав римськими цифрами — III, IV, V) друкуються в Києві(1911, 1914, 1917 рр.). Була підготовлена до друку і книга VI. У січні 1919 року журнал “Книгар” повідомляв: “Відомий український поет О. Олесь закінчив і здав до друку VI книгу своїх поезій”.

Але цю збірку читач не отримав.

Жоден відомий літературний критик не оминав своєю увагою віршів поета. Микола Зеров відзначав, що лірик наділений першорядним талантом, який дозволив йому так авторитетно репрезентувати українську поезію, як Володимирові Винниченку нашу прозу. Про митця писали Григорій Чупринка і Спиридон Черкасенко, Олександр Дорошкевич і Агапій Шамрай, Борис Якубський і Володимир Коряк... Михайло Грушевський вважав, що про Олександра Олеся слід говорити як про “найбільшого з нині живущих поетів на Україні”.

Олександр Олесь — талант особливої драматичної напруги і глибини. Досить вчитатися в його гнівні інвективи, спрямовані проти ненависного царського режиму, і вжитися в емоційно бурхливі поетичні переживання нової — Лютневої — революції, щоб переконатися, яким тонким інструментарієм відчуття і відтворення суспільних настроїв він володів. Закономірно, що з-під його пера з'явилася і низка драматичних етюдів — “Злотна нитка”, “По дорозі в казку”, “Над Дніпром”, “Трагедія серця”, “Ніч на полонині”.Герої цих творів синтезують духовний потенціал, видобутий із міфології, з образного переосмислення могутніх сил природи, поривання їх творця до ідеалу, краси, гармонії. Але як часто митець розпинає себе на хресті сумнівів і розчарувань! Дійсність повсякчасно вносила дисгармонію і в його особисте життя, і в ті вимріювані, сповідувані ідеали, в ім'я здобуття яких він творив і жив. Найперші після полишення батьківщини розчарування пов'язані зі спогляданням емігрантського побуту і мізерного політикування.

Вони зійшлися, небораки,

В ім'я найвищої мети,

Щоб всім єдиним фронтом йти,

І перегризлись, як собаки,

Пересварились, як коти,

І розповзлися знов, як раки.

Це вірш із книги “Перезва” (1921р.), яку поет видав під псевдонімом В. Валентин і спорядив таким зверненням:

“До читачів!

(Коли будуть).

Я дуже перепрошую, що випускаю першу свою книжку без портрета і критичної розправи. Повірте, це не із скромності, а із-за браку відповідних коштів.

Автор”

Треба було мати велику мужність, громадянську відвагу, аби із таким сарказмом знеславити своїх земляків, які товпляться по чужих містах Європи, політикують, лаються, розкошують і бідують... Невдовзі ця збірка вийшла на Радянській Україні під назвою “Емігрантська перезва”.