Життя і творчість Олександра Олеся (1878 — 1944)

І загоїмо рани віків.

1910 року Сергій Єфремов так оцінював його творчість: “Обурення проти насильства, гніву за скривджених повно в поезіях Олеся 1905 — 1907 рр., і в них він дає такі гарні зразки громадянської, справді високої поезії, до якої після Шевченка ніхто ще так високо не підіймавсь на Україні. Олесь ще раз наочно показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв’язують крил і не заважають справжньому поетові, не підборкують його творчого натхнення”.

А минуло лише п'ять років відтоді, як молодий поет дебютував в одеському альманасі “Багаття” віршем “Парубоцькі літа — то бурхливий поток”, і три роки з того часу, як побачила світ перша (1907р.) збірка поезій “З журбою радість обнялась”.

Хтось ударив без жалю по серці моїм, —

І забилося серце в вогні золотім...

І посипались іскри ясні,

І в дзвінкі обернулись пісні.

Романтичне світосприйняття, щедро напоєне народнопоетичною образністю, музичним ладом народної пісні, динамічно визрівало до вершин бездоганного словесного інструментування. Читачів буквально зачаровували алітерації та асонанси поезій Олеся, а його щире, виболене й власною долею співчуття голодним, обідраним і німим рабам у царській “тюрмі народів” викликало співпереживання і довіру:

Вони — обідрані, розбуті,

Сліпі, голодні і німі,

В кайдани, в сталь міцну закуті,

В кривавих ранах і ярмі, —

Сьогодні більше не раби:

Лунають гасла боротьби!

Поет вселяє віру й упевненість у свідомість цих таврованих рабів:

Вони — гроза, вони — герої:

Їх гнів героями зробив.

І верх за ними буде в бої —

Сам бог попереду рабів!!

Ти чуєш грім? Гримлять раби:

“За нами поспіх боротьби!!”

Ці могутні, оптимістичні заклики пролунали 1906 року — в розпал першої російської революції. Тож можна зрозуміти митця, який так болісно сприйняв її поразку.