Оповідання, новела та повість

Гостро в творах письменника відчувається самотність людини, а також жорстокість і байдужість сучасного світу. З погляду письменника, життя — не комедія і не трагедія, а примхливе поєднання того й іншого. Твори О’Генрі — це тісне співіснування смішного і сумного.Новели О’Генрі можна розподілити на декілька циклів. Перший з них — головний і найчисленніший (близько 150 новел) — присвячується велетенському місту Нью-Йорку з чотирма мільйонами його мешканців, починаючи з вуличних злидарів і закінчуючи королями біржі, банкірами і кайманами промисловості. Саме в нью-йоркських новелах виразно можна побачити найяскравіші риси таланту О’Генрі — людяність, демократизм, гумор і ліризм, трагікомізм і вміння зображати світ пересічних людей.

Однією з найкращих нью-йоркських новел О’Генрі є «Дари волхвів», У великому нью-йоркському будинку живе бідне молоде подружжя Джім і Делла, які палко кохають одне одного. Напередодні Різдва вони вирішують пожертвувати найдорожчим із того, що в них є, щоб зробити одне одному бажані подарунки. Джім продає свого годинника і дарує Деллі набір черепахових гребенів для її розкішного волосся, але вона постригла і продала своє волосся перукареві, щоб купити платиновий ланцюг для годинника Джіма.

У новелі неважко помітити майже всі характерні мотиви і настрої письменника. Вона дотепна, майже анекдотична, але навряд чи можна назвати її смішною або веселою. В ній виразно відчувається присмак гіркоти. Але, з іншого боку, ця кумедна невдача з подарунками — справжня казкова різдвяна подія, що виявляє найкращі якості пересічних людей: самовідданість їхнього кохання, жертовність, душевну щедроту. Новела випромінює світло надії, як випромінює його Зоря Різдва, за якою рухались волхви два тисячоліття тому.

Другий за кількістю і значенням цикл новел О’Генрі — новели про Техас та інші штати Заходу і Південного Заходу США (близько 100 творів). Герої техаських новел письменника — ковбої, скотарі, бандити, пройдисвіти — строкатий, барвистий, багатомовний світ колишнього фронтиру. В них відтворюється романтика життя, вільного, мов степ. Людина тут не відає впливу великих міст. Люди постають втіленням сили, мужності, енергії. Можливо, автор ідеалізує їх, але в цілому новели О’Генрі про Захід запам'ятовуються яскравими індивідуальностями, захоплюють глибокими і сильними пристрастями.

Одним з найцікавіших оповідань цього циклу є новела «Санаторій на ранчо». В його основу покладено історію лікування смертельно хворого на туберкульоз Мак-Гайра, колишнього боксера, який програв усі свої гроші під час боксерських змагань. Він опинився в глухій техаській провінції, де його бере до себе ковбой Рейдлер, відомий тим, що лікував хворих на туберкульоз. Він надавав їм житло, годував і змушував їх працювати на повітрі. Здоровий спосіб життя робив свою справу, і хворі одужували. Одужання Мак-Гайра — типова анекдотична ситуація: лікар, якого запросив Рейдлер, помилився, вважаючи якогось мексиканця за Мак-Гайра й оголосивши, що він абсолютно здоровий; Рейдлер вирішив, що Мак-Гайр — симулянт, і відправив його в степ таврувати худобу; спочатку Мак-Гайр ледь не помер, але потім важка праця повністю вилікувала його.

У новелі в гумористичній формі письменник розробляє одну з найпопулярніших тем американської літератури — зіткнення природної людини і цивілізованої в зоні фронтиру. Рейдлер — типова людина фронтиру, родич Шкіряної Панчохи Купера або Джіма Смайлі Марка Твена. Автор захоплюється його силою характеру, щирістю почуттів, чулістю — одне слово тими якостями, які знищила цивілізація в Мак Гайрі.

У третій групі новел О’Генрі розповідає про Південь США — свою батьківщину, зображає південні типи (таких новел 28). Письменник залучає до своїх творів численних персонажів з усіх верств американського суспільства і в такий спосіб перетворює свій доробок на своєрідну гумористичну енциклопедію американської дійсності початку XX ст.

Особливий тип персонажів О’Генрі — злодії, бурлаки, пройдисвіти, які зображаються письменником у романтичному дусі. Це найбільш вільні мешканці США — джентльмени, позбавлені будь-яких турбот про власність. Вони чимось нагадують благородного розбійника Робіна Гуда або пікаро — героїв шахрайських романів XVII-XVIII ст. Саме такими змальовує О’Генрі «благородних злодіїв» Джеффа Пітерса і його супутника Енді Таккера, чиї пригоди описуються у збірці «Любий пройдисвіт». Звичайно, ці персонажі не мають нічого спільного а реальними злочинцями, яких О’Генрі бачив чимало. Це знову ідеалізація, знову казка, весела, іронічна, подеколи сумна, але завжди добра й світла.«Останній листок» — одна з найкращих і найвідоміших новел нью-йоркського циклу. Це зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви. Центральні персонаж і твору — дві бідні дівчини-художішці Сью і Джонсі, які приїхали до Нью-Йорка з провінції. У листопаді одна з них, Джонсі, тяжко захворіла на пневмонію. Годинами вона дивилась у вікно, на плющ, який плівся по стіні будинку у дворі, лічила листки, що опадали з плюща: Джонсі здавалося, що коли останній лист опаде, вона помре. Усі зусилля Сью збити Джонсі з цієї небезпечної думки зазнавали поразки. І ось на плющі залишився останній листок. Життя дівчини врятував старий художник на ім'я Берман, бідний невдаха, який жив на першому поверсі, під студією Сью і Джонсі. Він під льодяним дощем уночі намалював на стіні листок плюща замість того, який зірвав вітер. Образ листка, що не підкоряється холодним вітрам, збудив у Джонсі волю до життя, і вона одужала. А старий Еерман захворів на пневмонію і помер.