Архаїзми та старослов’янізми і їх моделююча роль у експресіоністичній стильовій структурі “Палімпсестів” В.Стуса

Слово у “Палімпсестах” – це процес самого пізнання (звідси – онтологічно – епістемологічний характер поезії). Процесуальний момент явлення слова в збірці В.Стуса включає в себе і зв’язок між “ось-буттям” (Гайдегер) слова та його історичною природою.

У “Палімпсестах” відбувається злиття двох мовних горизонтів – сучасного й давноминулого. Це є однією з найперших ознак інтенціональності Стусового тексту. Архаїзми та старослов’янізми можна назвати інтенсіонал – словами. Вони є свідченням наявності певної концепції як у плані естетики, так і в плані екзистенції.

Слів цих не так багато: торжество, єси, єсм, рамено, благовість, ліпота, шкаралуща, стерп, предтеча, камо грядеши, глас, шелом’янем, мста, перст, скверна, єдина, здревілий, ім’ярек, піє, тать, рече, сущий, длань, лик, несть, лодія, кметь, словеса, бран, комоні. Окремо, тільки в назві збірки, стоїть слово “палімпсести” (названі архаїзми та старослов’янізми вибрано з “київського” варіанту “Палімпсестів” [9].

“Щопта” цих слів змінює якість художньої тканини збірки Стуса, поруч з іншими лексичними ресурсами створює потужне емоційне поле, що оточує текст.

… Пітьма

розсипалася по підлозі

в усій непевності й погрозі

і вже нема надії в Бозі

і ні душі довкруг нема.

Лиш ти. Як перст… (“Затихло. Смеркло…” [9, 210]).Нема потреби пояснювати, наскільки сильнішим стає емоційний потенціал вірша від включення слова “перст”.

Експресіоністична стильова модель характеризується наявністю емфатичної лексики, яка має засвід¬чити особливу напругу відчуттів і виняткову важливість подій, що ці відчуття викликали:

На всерозхресті люті і жаху,

на всепрозрінні смертного скрику

дай мені, Боже, чесного шляху,

дай мені, Боже, гордого ЛИКУ! (“Уже Софія відструменіла”, [9, 153]).

Інформація про існування набуває онтологічного характеру, вростаючи в трансцендентне, в результаті включення слова “сущий” у поетичний контекст:

Та всеобрушає нестерпно

двопогляд. У ньому ти СУЩИЙ,

померлий, пантруєш живого,

зориш за померлим – живий (“На вітрі палає осика”, [9, 140]).

Експресію цих рядків ще побільшує синтаксична конструкція “сущий, померлий”, оскільки уточнення “померлий” до “сущого” є моторошним парадоксом. Окрім цього, структурування звуків, ритм є також важливими чинниками для утримування емоцій на найвищому “щовбі”.