Овідій – співець любові і печалі
г) Жанри, використані в “Метаморфозах” різноманітні. Вони пронизують єдиний пафос. Представлені у Овідія і такі жанри, як іділія в вигляді першобутних часів, або любовна елегія, нерідко користується Овідій і жанром етіологічного міфу, не чужий йому жанр серенади.
Не дивлячись на жанри і на всю кількість розповідей на той чи інший жанр, “Метаморфози” задумані як єдиний і цілий витвір. “Метаморфози” зовсім не являються хрестоматією, всі розповіді тут поєднуються тим чи іншим способом.
д) Художній стиль Овідія своїм назначенням має фантастичну міфологію. Необхідно добавити, що в Овідія немає ніякої своєї міфологічної творчості. Сам Овідій тільки вибирає різного роду деталі, поглиблюючи їх психологічно або філософськи.
Художній стиль “Метаморфоз” є в той самий час і стиль реалістичний, тому що вся міфологія наскрізь пронизана якостями реалізму.
'Овідій передає психологію богів і героїв, малює їх слабості і інтимності.
Широко представлені пластичні елементи художнього стилю Овідія. Око поета всюди бачить який-небудь рух.
Художній стиль “Метаморфоз” сильно пронизаний драматичними елементами, багатий якостями реалізму і натуралізму в той самий час відрізняється і сильним естетизмом. Можливо найважливішою якістю художнього стилю Овідія являється його яскравість: принципова, специфічна.
Перш за все кидається у очі причудлива зламність сюжетної лінії витвору. В рамках сюжету окремі його частини розробляються зовсім примхливо: показується початок міфу і немає його кінця, або навпаки. Міф розглядається досить детально або досить коротко. Тяжко встановити де закінчується міфологія і починається історія, відділити науку від художньої творчості і виявити, де грецький стиль міфології, а де римський.
Стилістична яскравість змішана з реалізмом і натуралізмом. “Метаморфози” насичені безкінечною різноманітними психологічними типами, положеннями і переживаннями. Тут і легковажні і морально високі люди; палкі і пристрасні натури чергуються з холодними і безпристрасними, богатирі – з людьми немічними. Тут царі і герої, пастухи і ремісники, засновники міст, пророки, художники, філософи; любов, ревнощі, заздрість, подвиг, жадоба, самопожертва, трагедія, фарс, безумство.Події розігруються тут і на широкій землі з її полями, лісами, горами, і на високому світлому Олімпі, на морі, в темному підземному світі. І все це біле, чорне, рожеве, червоне, зелене. Яскравість в “Метаморфозах” досягає кульмінації.
“Фасти”. Одночасно з “Метаморфозами” Овідій писав і “Фасти”. Це місяцелік з різними легендами і міфами, зв’язаними з тими чи іншими числами місяця. Тут прославляється те, чого в метаморфозах дуже мало, а особливо вся римська сторона з її культами, історичними подіями, міфами.
Еротика, легенди і положення, поєднання релігії з анекдотом, велика вченість і тонкий художній стиль характерні для “Фаст”, так як для “Метаморфоз”.
Третій період творчості. Блиск художнього таланту Овідія, легкість його розповідей, витонченість його художнього стилю не могли не потемніти в період заслання поета, коли замість блискучого життя в столиці, він опинився в самій віддаленій частині імперії, серед напівдиких варварів, які незнайомі не тільки з столичною обстановкою, але навіть з латинською мовою. Головними витворами цього періоду являються у Овідія “Скорбні пісні”, “Листи з Понта”.
а) “Скорбні пісні” складаються з п’яти книг. Із першої книги особливою популярністю користуються елегії 2 і 4, де описується буря в час плавання Овідія на місце свого заслання, і елегія 3 з описом прощальної ночі в Римі. Всі ці елегії Овідія різко відрізняються від його попередніх творів глибоким душевним болем, почуттям безвихідного становища і катастрофи. Інші елегії першої книги присвячені римським друзям і дружині. Друга книга – суцільні жалісні молитви до Августа про помилування. Останні три книги присвячені тяжким роздумам про власне життя в вигнанні, проханням про помилування, звернення до друзів і дружини за допомогою. Елегія 10 присвячена автобіографії поета, звідки ми дізналися про місце його народження, про батька, брата, про його три одруження, дочку, про ранню здатність писати твори.