Тарас Мельничук

Зелені смереки, стрімкі гірські потоки, краса Карпат співали йому колискової в мальовничих Уторопах на Косівщині, де народився поет 20 серпня 1939 року. Саме про цей край писав він:

Мене сонцем несе. Мене вишні несуть на руках білосніжних,

бо я схожий на радість, бо я схожий на сум,

бо я вічно шукаю ніжності.

Певно, я син калини, певно, я син, пшеничного колова??:

де б я не був - пізнаю Україну, мов кохану по голосу.

Мене люблять сади, мене люблять плуги?? і кедрини зеленокосі.

Це, напевне, тому, що я вмію з медвяного сіна метати стоги.

Це, напевне, тому, що я виріс під Косовом.

Після закінчення десятирічки працював редактором районної газети "Радянська Гуцульщина", далі - в Комі автономній республіці лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив в армії. В 1953 вступив до Чернівецького університету, з третього курсу іде на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі - тесля на будовах Красноярського краю. 1964 поновлюється в університеті, з якого через півтора року відраховують знову. Працює в редакціях районних газет Глибокої, Косова, Верховини. Заочно навчається в Літературному інституті. З 1972 по 1975 роки був несправедливо позбавлений волі. За що? А за те, що у своїх віршах став на захист української культури, мови, за те, що насмілився висловити рішучий протест проти тотальної деціоналізації українського духу. Тюрми, концтабори, божевільні... "Світ. Як куля, пройшов крізь мої груди", - писав Тарас, линучи думкою на Вкраїну.

На Вкраїну дорога моя, на Вкраїну -

Із усіх безнадій і надій.

Чи то в чорну, чи в ясну годину,

Бо там слово моє і мій дім.

Ось воно те святе, що живе в серці поета, перша дорога по-між росами, бо "мати моя - осяйна хлібородице - йде уранці по чистій, як ніжність росі", бо "сплять під росами Вкраїни" косарі, яких війна скосила, бо "сяють роси і хлопці мантачать коси", бо "сяють роси - і співає колосся". Цей чистий світлий образ райдужно віддзеркалює світ в багатьох поезіях. Та "золоті годинники ромашок показують колючий дріт і жадоба поета-вигнанця вільного втіленння особистості вибухає гронами поетичних зразків неповторної національної експресії, щоб Україна зродила росяний світ своєї правди і краси у збірці "Князь роси". Саме після її публікації у 1991 році Тараса було прийнято до Спілки письменників України. Глибокими переживаннями на межі життя і смерті ліричний герой в численних метафорах боронить давні звичаї і традиції, особливо етнічні. Він неухильно заглиблюється в минуле, передбачаючи нове народження світу. Ліричний герой зливається воєдино з природою. Ми бачимо чистий образ роси.

В цих горах я засипав комори неба зірками.

В цих горах я росу не ударив

І не зламав пасткою крил жодній птасі,