СИМОНЕНКО ВАСИЛІЙ АНДРІЙОВИЧ

У краплинах ранньої роси.

Бігла стежка в далеч у губилась,

А мені у безтурботні дні

Назавжди, наівки полюбились

Ніжні і замріяні пісні.

В них дзвеніло щастя непочате,

радість невимовна і жива,

Коли їх виводили дівчата,

Як ішли у поле на жнива.

Ті пісні мене найперші вчили

Поважати труд людський і піт,

Шанувать Вітчизну мою милу,

Бо вона одна на цілий світ.

Бо вона одна за всіх нас дбає,

Нам дає і мрії, і слова,

Силою своєю напуває,

Ласкою своєю зігріва.

З нею я ділити завжди буду

Радощі, турботи і жалі,

Бо у мене стукотить у грудях

Грудочка любимої землі.

Україні

Коли крізь розпач випнуться надії

І загудуть на вітрі степовім,

Я тоді твоїм ім’ям радію