СИМОНЕНКО ВАСИЛІЙ АНДРІЙОВИЧ

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя - єдина,

Очі твої одні.

Більше тебе не буде

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві і злі.

Сьогодні усе для тебе –

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба –

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі – людина,

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя єдина,

Очі твої – одні.

Навряд чи можна знайти серед біографій поетів – шестидесятників долю більш яскраву та більш трагічну, ніж доля Василя Симоненка. За 28 років життя зроблено було багато і мало водночас. Багато, зважаючи на ту самобутню і багату спадщину, яку отримала Україна від Василя Симоненка; мало, зважаючи на те, скільки він міг би ще зробити, якби не насильницька смерть, яка застала його в розквіті сил та творчої енергії.

СИМОНЕНКО ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ (8.01.1935-14.12.1963)-визначний український поет, прозаїк, журналіст. Один з найяскравіших представників покоління “шестидесятників” у літературі, “лицар українського відродження”.

Народився Василій Симоненко у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині в селянській родині. Виховувався без батька. Дитинство і юність припали на воєнні та післявоєнні роки. Після закінчення сільської середньої школи (із золотою медаллю) у 1952-1957 навчався на факультеті журналістики Київського унституту. Працював секретарем в університетській багатотиражці, був учасником вузівської літстудії.