Розвиток драматургії жанру кінця ХІХ століття. Історія українського театру

На лемеші, і ті, що сіють трупи.

Засіяли б лани хорошим житом.

Володимир Самійленко виявив себе майстром не лише масових сцен, а й творення трагічних ситуацій, де особливо виразно виявляється характер. Так, образ Марусі яскраво висвітлюється у сцені зустрічі з божевільним перед брамою Лаври і в діалогах з Грицем. Чесна, справедлива і страждаюча від нерозділеного кохання дівчина у драмі Самійленка виступає і як справжня громадянка, палка патріотка рідного краю. Саме цей підкреслений аспект у зображенні героїні надає їй нових рис порівняно з попередніми інтерпретаціями відомого сюжету.

За побудовою «Чураївна» — віршована драма в п'яти діях; іноді в її тексті натрапляємо і на прозові рядки. У віршах переважає п'ятистопний ямб, який найбільше відповідає вимогам жанру та класичній традиції. Окрасою п'єси є бездоганна культура мови автора, його уміння вдало використати народно¬поетичні джерела.

Естетична категорія комічного є органічною прикметою творчості письменника підтвердженням цього є одноактний жарт «Драма без горілки» (1895) та комедія на три дії «Дядькова хвороба» (1896) . Ці дві комедії протистоять хвилі графоманства, що в ті роки затоплювала українську літературу. В «Драмі без горілки» висміяно пристрасть деяких шукачів слави до віршування, зловживання сентименталізмом, штампами, шаблоном у поезії.

4.Особливість творчості Любові Яновської. Анотація драми «Дзвін до церкви скликає, а сам у ній не буває».

Серед творів тогочасних молодих драматургів найчастіше ставилися на сцені п'єси Любові Яновської. Письменниця в основному йшла в руслі традиційної соціально-побутової драми і комедії, вже добре засвоєної українським театром. Вона написала понад двадцять п'єс, поєднуючи працю в драматургії з роботою над своїми оповіданнями, повістями й романами. У драматичних творах, як і в прозі, Любов Яновська порушувала такі актуальні, «пекучі» проблеми свого часу, як класові суперечності на селі, сваволя й розгул сільської старшини, згубність фальшивого народолюбства, яким хизувалось українське панство. Однією з перших письменниця звернулась у драматургії до показу життя робітників, пробудження свідомості пролетаріату як класу.

Дебютувала Л. Яновська в драматургії п'єсою «Повернувся із Сибіру», яка впродовж багатьох років йшла на сцені. Щирі почуття, злободенні соціальні конфлікти, сильні характери, яскраві побутові сцени — все це вабило глядача. Проте письменниця не піднеслася над традиційним етнографічно-побутовим репертуаром, побутовий елемент тут у неї домінує над соціальним, і тому чогось особливо нового своїм твором письменниця не внесла в українську драматургію.

Великий успіх на сцені мала комедія Яновської «Дзвін до церкви скликає, а сам у ній не буває» («Лісова квітка», 1900). Ця п'єса дала одну з кращих ролей (Зінька) Марії Заньковецькій, її улюблену роль. Сюжет твору нескладний. У голодний рік сільський учитель Сергій та збідніла дворянка Орися (українські інтелігенти) допомагають селянам перебути лихо. У селі з'являються очікувані тут «народолюбець», син небагатої поміщиці Андрій та панна-мільйонерша Людмила, її гроші можуть врятувати голодне село. Та Андрій виявився підлим лицеміром. Прикриваючись пишномовними фразами про «великі діла», «со¬ціальні реформи», насправді він гарячкове робить усе можливе, щоб гроші мільйонерші стали його власністю. Не кохаючи Людмилу, Андрій запопадливо сватається до неї, водночас залицяється до наймички-красуні Зіньки. Спійманий на гарячому, «народолюбець» зазнає краху. Людмила покидає його, а Зінька залишає панський двір з його інтригами і повертається «до людей» — на село.

Тавруванням «панського болота» цей твір Яновської перегукується з драмою Михайла Старицького «Не судилось», що спочатку так і називалася: «Панське болото».Викриттю зажерливості й крутійства сільської верхівки, цих п'явок на тілі народному, присвячено соціальну комедію «На Зелений Клин» (1900). Проблема безземелля й у зв'язку з цим переселення була дуже болючою для тогочасного українського села, де відбувався прискорений процес класової диференціації і пролетаризації. Вона знайшла своє відображення у багатьох творах тогочасних українських літераторів — «До Бразілії» Івана Франка, «Камінний хрест» Василя Стефаника, «На чужину» Степана Васильченка.

Цю гостру соціальну ситуацію — необхідність покинути рідні гнізда і переселитися на далекий Зелений Клин — і кладе в основу своєї комедії Любов Яновська. Сюжет вибудовується на хитросплетінні інтриг, підлості сільського багатія Гната, який не гребує наймерзеннішими вчинками задля власного збагачення. Шляхом обману в трагічний для селян момент він за безцінь скуповує у них землю. Люди йдуть у жебри, а глитай багатіє на їхнім горі. Комедія, однак, закінчується щасливо: Гната та інших сільських глитаїв, сільську старшину викрито, притягнено до урядової відповідальності. Справедливість перемагає. Така кінцівка послаблювала викривальний зміст твору, не відповідала життєвій правді, але виражала бажане: перемога правди, засудження зла.