О.Донченко. Роль і місце письменника у становленні і розвитку літератури для дітей та юнацтва
Розвиток української дитячої літератури не можливо уявити без творчості Олександра Васильовича Донченка, яка розпочалась на початку 20-х років. Тоді ж з’являється його перші твори. В 1934 році відбувся перший з’їзд письменників на якому О.Донченко закликав майстрів слова писати книги для дітей і про дітей, охопити в дитячих книжках все багатогранне життя українського народу, розповісти дітям не тільки про минуле, але й “показати їм життя з другого кінця – з нинішнього чи навіть завтрашнього дня”. Письменник турбується, що в українській літературі мало книг для дітей, а якщо і є деякі, то вони здебільшого незадовільні ні з боку педагогічного, ні своєю тематикою, ні художнім виконанням.
У свої творах письменник зображає героїв різного віку, починаючи від чотирьох років і закінчуючи молодою людиною, що стоїть на порозі зрілості. Донченко вміє в книгах про дітей давати розділам короткі і змістовні заголовки, наприклад, “Бай Мухамедов”, “Рушниця”, “Хвороба”, “Геть!”, “Магнітобур” і інші, які відображають зміст кожного розділу і допомагають глибше його зрозуміти. Виховання в дітей і молоді почуття патріотизму – ось ідейно тематичний стрижень передвоєнних творів Донченка. В цей період написав кілька оповідань про учнів і видав їх у збірці “Школярі”, але найбільше уваги до шкільного життя письменник приділяє в післявоєнні роки.
Новим етапом у розвитку дитячої літератури була Велика Вітчизняна війна. Своїми творами і власним прикладом дитячий письменник виховує в молоді патріотизм, ненависть до загарбників, любов до Батьківщини, до цих творів належать такі “Проста історія”, “Новорічний хлопчик”. Донченко належав до тих письменників які засобом художнього слова допомагали виховувати молодь. У публіцистичній статті “Лист до друга (деякі думки про дитячу літературу)” Донченко гаряче виступає проти тих письменників які змальовували у своїх книгах “блакитні ранки, трепет росяних дзвіночків і конвалії та метушливого муравейника з білою лялечкою в щелепах”, бо, мовляв, війна закінчилась і треба дітям дати відпочити від її жахливих подій.
Але, розкриваючи перед кожним читачем всю красу і ніжність росяної конвалії, - писав Донченко, - чи маємо ми право мовчати про те, що на рідні простори нашої Батьківщини з її красою й природними скарбами і зараз ще зазіхають жадні, булькаті очі, й кігтисті руки, які тягнуться до нас через океан, ріки й гори? Автор вимагає перш за все високоідейних творів які б виховували майбутніх борців за незалежність Батьківщини.
Ще на світанку літературної діяльності письменника не покидала думка, що “завжди новою лишається стара тема про школу”. З шкільної справою найчастіше пов’язаний розвиток дитячої літератури. Дуже важко уявити школу без дитячої літератури і навпаки. Тільки глибоке вивчення життя учнів і вчителів дає можливість створити такий образ “якого б пристрасно полюбив читач… якого б наслідували мільйони наших дітей”. Все це дало змогу письменникові написати багато книг про школу.
Його “Школа над морем”, “Юрко Васюта”, “Золота медаль” стали настільними книгами учнів і вчителів. Красу своїх маленьких героїв письменник відтворює різними прийомами: через думки і вчинки персонажів, через їхню мову. Цьому служить також змалювання пейзажів, опис речей, що оточують героїв. Через сприйняття навколишньої діяльності, через мрії розкривається їхній дитячий характер.
В післявоєнні роки в українській дитячій літературі з’являється багато творів про школу: “Лісничиха”, “Сад”, “Юрко Васюта”, “Золота медаль”, які стали помічниками вчительського колективу. В опрацюванні шкільної тематики перше місце належить Олесю Донченку. В повісті “Лісничиха” письменник ставить і вірно розв’язує проблему моралі учнів, їх батьків. Донченко досконало володіє мовою своїх героїв, бачить навколишню дійсність їхніми очима. Логічним продовженням і завершенням теми про школу, а також усієї творчості Донченка є роман “Золота медаль”. На відміну від інших творів тут увага зосереджена на десятикласників. Сьогоднішнє та завтрашнє молодих людей, які стоять на порозі зрілості. В цьому творі він висунув багато важливих проблем: учительських колектив як основне начало у вихованні дітей, формування характеру молодої людини. Ці проблеми О.Донченко розв’язує повно і правильно з великим знанням життя школи.
Художня спадщина Донченка, зокрема його твори на шкільну тематику є важливою складовою частиною всієї української дитячої літератури. Все своє енергійне життя, сповнене творчої праці, Донченко віддав справі виховання дітей.
Повість О.Донченка
“Школа над морем” – розповідь про віковічний потяг дітей до пригод, загадковості, випробувань
Твір приваблює насамперед життєвістю, романтикою, щирістю подій. Збираючи матеріали для повісті “Школа над морем”, Олесь Донченко виїхав до Одеси, де жив серед своїх майбутніх героїв, рибалок, прикордонників.