Життєвий і творчий шлях Б.А.Пастернака
У 1936 році Пастернак бере участь у дискусії про формалізм. Ця дискусія перетворилася на політичну розправу з видатними діячами культури того часу: Б. Пільняком, Ю. Олешею, Д. Шостаковичем, Вс. Ме¬йєрхольдом. Пастернак намагався захистити талант, але отримав відсіч. Зі Спілки письменників до нього послали членів, щоб дізнатися про його здоров'я.
У 1937 році Пастернак відмовляється підписати лист із вимогою смертного вироку Якіру, Тухачевському та іншим воєначальникам.
У 1939 році на нього заводять справу в НКВС. Пастернак дружив із Вс. Мейерхольдом, режисером Камерного театру, у якому ставили не пролетарські п'єси, а класичні вистави, що пробуджували у гляда¬чів почуття прекрасного і вільне мислення. Мейерхольда заарештували і звинуватили у зв'язках з іно¬земними розвідками. Звичайно, це був лише вигада¬ний привід. Пастернак намагався врятувати Мейер¬хольда, та все марно. По нього самого вже мали при¬їхати люди у чорних костюмах. Але Пастернак зали¬шився на волі.Восени 1945 року Пастернак починає роботу над романом, про який мріяв усе життя. Уже загинув Мейєрходьд, помер Булгаков, були розстріляні україн¬ські неокласики... Пастернак усвідомлював, що він може стати наступною жертвою, і готувався до смер¬ті. Тому роман «Доктор Живаго» він писав як духов¬ний заповіт нащадкам. Жодного рядка з роману не було надруковано в ті роки. А про Пастернака писали, що він відірвався від соціалістичного будівництва, про¬тиставив себе народові.
Пастернака не чіпали, але сиділа у в'язниці близь¬ка для Пастернака людина — Ольга Івинська, котра стала прототипом Лари у романі «Доктор Живаго». Борис Леонідович писав тоді Ренаті Швейцер: «її по¬садили через мене, щоб домогтися свідчень проти мене. Тільки її мужності я зобов'язаний тим, що мене не арештували і я маю змогу писати».
Пастернак і його роман «Доктор Живаго» пережи¬ли страшні сорокові роки. Розправа над поетом відбу¬лася набагато пізніше, коли до влади прийшов М. Хру¬щов.
Це щасливий випадок, що роман «Доктор Живаго» пережив сталінські і хрущовські часи. Зберегла його для нас Ольга Івинська. Вона передала роман в іта¬лійське видавництво Фільтрінеллі, де він і був надру¬кований у 1957 році. У 1958 році Борис Пастернак за досягнення в галузі класичної поезії і прози отримав Нобелівську премію. Але що чекало його на батьків¬щині!
Пастернака виключили зі Спілки письменників, з ним було небезпечно зустрічатися. Біля дачі в Передєлкіно з'явилися люди, котрі чергували, навіть не кри¬ючись, і пильнували, хто куди йшов і коли приходив. Пастернак відчув загрозу нових арештів, тому він на¬правляє телеграму до Шведської академії з відмовою від Нобелівської премії. Це не був вияв духовної слаб¬кості. Пастернак давно вже нічого не боявся, хвороба легенів не залишала ніяких надій, і він готувався вже перейти у світ мертвих. Але він думав про живих, про своїх рідних і близьких друзів — про Ольгу Івинську, про сина Євгена, про Всеволода і Тамару Іванових, що жили поруч... Проте відмова від премії нічого не змі¬нила. Обшуків і арештів не можна було спинити, однак Пастернак цього вже не побачив. 30 травня 1960 року душа покинула його тіло.
«Лютий! Дістати чорнил і плакати...»
Цей вірш належить до ранньої лірики Пастер¬нака. Написаний у 1912 році, коли поет захоплю¬вався символізмом. Пастернак брав участь у за¬сіданнях гуртка символістів під керівництвом Ф. Степуна. Тому цей вірш слід сприймати через символістську естетику.
Тема. Зображення природи, боротьби зими і весни, а через природу — зображення руху люд¬ської душі. її потягу до змін у житті, до духовного
Ідея. Перетворення, цілковита зміна у при¬роді та в душі людини
Композиція. Вірш починається ліричним за¬чином у формі імперативу.
«Лютий! Дістати чорнил і плакати...»
Дієслова «дістати», «плакати», «писати» набу¬вають особливого значення, символізують рушій¬ний процес, що розпочався скрізь — і в природі, і в суспільстві, і в душі людини. Тема загальних зру¬шень знайде розвиток в основній частині вірша, яка є закликом поета перенестися у світ весни, натхнення, світлих ідеалів. Композицію вірша логічно за¬вершує кінцівка, в якій звучить ідея творчості.