Життєвий і творчий шлях Б.А.Пастернака

Пастернак – перший поет Росії,

про це знаю я і ще кілька чоловік,

іншим доведеться почекати до його смерті.

М.Цветаєва

Борис Пастернак народився в Москві 29 січня (10 лютого) 1890 року. Батько Бориса – Леонід Йосипович Пастернак, відомий художник-графік.

Борис зростав в атмосфері мистецтва. Мати змал¬ку почала навчати його музики. Найбільше Пастер¬нак любив тоді музичне мистецтво, а в ньому — Скрябіна. Борис показував йому свої перші музичні твори. Вельми хвилювався, але Скрябін несподівано похва¬лив їх і поцікавився, де Борис навчається. На той час молодий поет обрав собі юридичний факультет, тому що він, на його погляд, був не дуже складним. Але Скрябін не визнавав легких шляхів у житті та мис¬тецтві і порадив Пастернакові негайно перевестися на історико-філологічний факультет Московського університету, що Борис і зробив. Згодом Пастернак навчатиметься в німецькому місті Марбурзі, де із за¬хопленням вивчатиме філософію Гегеля і Канта.

В особі Пастернака поєднуються філософ, поет і музикант. Він завжди прагнув дати філософське по¬яснення світу, але водночас відчував його як тонкий лірик, який прагне вічної гармонії. Саме цим він від¬різняється від інших поетів XX ст. Хоча спершу Пас¬тернак підтримував зв'язок із футуристами і симво¬лістами, він знайшов свій шлях у мистецтві.

Пастернак завжди займав позицію незалежного поета. Проте це було не тільки джерелом натхнення, а й причиною для болісних роздумів. Його довго му¬чили те, що він не міг прийняти довколишню дійсність, що начебто він стоїть осторонь від історії. Але вліт¬ку 1930 року тривога вщухла. Борис відчув новий приплив творчих сил, нове народження. Тому не ви¬падково у 1930-1931 роках він напише збірку «Друге народження», з приводу якої і досі сперечаються дос¬лідники. Одні кажуть, що Пастернак пристосувався до соціалістичного ладу, почав служити радянському урядові. Інші вважають, що поет потрапив під вплив Зінаїди Нейгауз, дружини його товариша Генріха Нейгауза, відомого музиканта . Зінаїда Миколаївна на той час захоплювалася соціалізмом, брала участь у першотравневих і жовтневих демонстраціях, а Пастернак закохався в Зінаїду, і її позиція, звісно, не могла не вплинути на нього.

До речі, літо 1930 року — сонячне і щасливе — Борис Пастернак прожив у Ірпені, під Києвом, де йому добре відпочивалося в колі друзів і знайомих. Київ¬ські враження поета знайдуть відбиток у віршах: «Ба¬лада», «Ірпінь», «Літо» та ін. В Ірпені дійшов кульмі¬нації роман Пастернака і Зінаїди Нейгауз. Це було нелегко і неоднозначно, адже Генріх, чоловік Зінаїди, був другом Бориса, а Пастернак теж мав свою сім'ю. Проте любов виявилася сильнішою за обставини, і Бо¬рис Пастернак насолоджувався миттю щастя, неспо¬дівано подарованої йому долею. Борис і Зінаїда гуля¬ли іртиськими стежками, їздили до Києва на концер¬ти, збирали листівки з видами Києва... Пастернак пи¬сав, а Зінаїда переписувала його вірші в особливий зошит, який став німим свідком ірпінського літа.

У 1930 році Пастернак написав вірш «Смерть пое¬та», присвячений Маяковському. Ще у 1910-х роках вони товаришували, обидва належали до групи футуристів, але Пастернак не погоджувався з Маяковським з питань естетики.

Сталін завжди намагався зробити з Пастернака «придворного» поета, а по смерті Маяковського особ¬ливо. Сталін викликав до себе Пастернака, вів із ним телефонні бесіди, а Пастернак навіть деякий час вірив, що Сталіна можна просвітити, що його поетичне сло¬во здатне певним чином вплинути на тирана. Пізніше Борис Леонідович зрозуміє, що помилявся. Але вже у 30-ті роки Пастернак усвідомлював існуюче насиль¬ство.

Ірпінське літо розділило життя Пастернака нав¬піл. Якщо в 1930 році у нього ще були деякі надії на краще майбутнє, то через 2-3 роки від цих надій не залишилося й сліду.

У 1934 році Пастернак виступає на І з'їзді радян¬ських письменників, де його виступ різко відрізнявся від загальних закликів до виконання «соціального замовлення».