Життя і творчість Адама Міцкевича

У Ковно Міцкевич побачив незвичайну бідність і убогість народу, гнобленого царською владою і царською поліцією. Це сприяло формуванню революційних поглядів поет, розумінню необхідності рішучої боротьби за звільнення народу.

Еволюція у світогляді молодого Міцкевича визначив багато в чому і розвиток його творчості. У своїх ранніх добутках ( до 1820 року ) Міцкевич продовжував традиції цивільного класицизму, що характеризував літературу XVIII століття освіти. Міцкевич пише в цей час антиклерикальну повість “Анеля” у дусі Вольтера, поему “Картопля” і трагедію “Демосфен”. Вже в цих творах Міцкевича звучать патріотичний пафос, віра в прогрес, мрія “про часи прийдешніх”, коли народи, звади забувши, у велику родину з'єднаються”.

Найбільш значними добутками цього періоду були “Пісня Адама” - перший гімн філаматів, “Пісня філаретів” і знаменита “Ода до молодості”.

У “Оді до молодості” Міцкевич оспівав порив молодого ентузіазму, що розтрощує підвалини старого світу. Союз польської молоді поставив епіграфом до свого статуту, прийнятому цього року, слова з “Оди до молодості”:

Друзі младі! Вставайте разом!

Щастя усіх – наша мета і справа.Міцкевич розумів, що для вираження нових ідей, для того, прогресивні думки стали надбанням народу, необхідні нові літературні форми. Молодий поет звертається до народної творчості, бачачи в ньому життєдайне джерело поезії. Так з'являються перші балади Міцкевича, що знаменують початок польського романтизму.

Міцкевич у своїх баладах використовує сюжети народної поезії, фантастику казок і переказів. Але поета залучили в народній творчості не тільки фантастика і яскраві образи. У народі Міцкевич бачив носія гуманних почуттів, правдивих суджень, високого патріотичного духу.

У своїх баладах він прагнув утілити народні поняття про справедливість, моральний борг, патріотизм.

У 1822 році був виданий перший тім добутків поета, у який увійшли його балади і романси.

Ідеї і теми, намічені в баладах, Міцкевич розвив надалі у своїх великих добутках цього періоду: у поемах “Гражиня” і “Дзяді” (2 і 4 частини), що увійшли в другий тім його добутків.

Патріотичний сюжет балади “Світязь” - про подвиг народу, що загинув, але не піддалися ворогу, - перегукується із сюжетом поеми “Гражина”, до якої описана героїчна боротьба литовського народу проти хрестоносців. В основу сюжету поеми “Гражина” покладений реальний епізод з історії Литви початку XV століття.

( Князь Новокупка Литавор замислив змінити литовському князю Вітольдові через те, що той на хотів видавати місто Ліду, придане його дружини Гражині. Вона надягає збрую Литавора і вступає в бій проти тевтонських лицарів. Гине. Литавр мстить за неї, убиває командора і викупає свою провину, сходячи на багаття разом зі своєю дружиною. )

Історичний сюжет під пером Міцкевича придбав романтичне фарбування. Він яскраво, із пристрастю оспівав подвиг відважної народної героїні.

В другий тім поезії Міцкевича були включені 2 і 4 частини драматичної поеми “Дзяди” Перша частина поеми залишилася не завершеної, третя частина з'явилися через десять років і носила самостійний характер.

У передмові до другої частини Міцкевич пояснює назву поеми: “Дзяди – це назва урочистого образа, справляє донині простим народом у багатьох місцевостях Литви, Пруссії, Курляндії в пам'ять “Дзядов”, тобто померлих предків”. Міцкевича залучила в цьому стародавньому образі не тільки романтична таємничість, особливе значення вироку над земними справами людей. У перших частинах “Дзядов” уже намічається соціальна схема, що надалі займе головне положення у творчості Міцкевича.

У 1822 році царський уряд починає переслідування таємних організацій у Польщі і Литві. У Варшаві було розкрито “Патріотичне суспільство”, установлене стеження за студентськими організаціями. У 1823 році у Вільно приїжджає таємний радник Новосильців, що з особливою запопадливістю береться за доручене йому справа – розкриття патріотичних організацій. Новосильцеву удалося знайти організації філаретів і філоматів, і 23 жовтня Міцкевич у числі інших учасників був арештований і укладений у Базилианський монастир, перетворений у в'язницю.