Перша світова війна у структурі творів епопейного типу

Пануючі офіційні ідеології наполегливо сприяли тому, що ХХ ст. позначилося в історії як найтрагічніше. Критика не звернула жодної уваги на епізодичний образ генерала та його долю в леоновському романі “Вор” – і даремно: цей образ, якщо його розглядати в широкому історичному та аксіологічному аспектах, набуває символічного значення; фактично він був попередженням, якого, на жаль, ніхто не помітив і до якого ніхто не прислухався.

Тема цінності людського життя та його знецінення входила в структуру творів епічного типу через сцени родинних утрат (“Волинь” У.Самчука), діалоги (“Жизнь Клима Самгина” М.Горького), образи доріг війни (“Тихий Дон” М.Шолохова, “Доктор Живаго” Б.Пастернака), сповіді-міркування (“Вор” Л.Леонова) тощо.

Перша світова війна, навіть тоді, коли вона ще не почалася, але мала початися, сприймалася одними як кінець, іншими – як початок.

Так, між героями Я.Івашкевича Янушем і Володею точиться розмова, з якої видно, що вони по-різному дивляться на війну:

“ – I w ogóle wojna… cóż to znaczу: wojna? To koniec wszуstkiego.

– Dia kogo koniec, dia kogo początek… – W zamуś iniu powiedział Wołodia … Dla nas może bуć początkiem” [1, 40].

Контроверзи у поглядах героїв пояснюються тим, що вони керуються неоднаковими інтересами: поляк уявив свою Батьківщину в полум’ї війни, а свій народ у величезних стражданнях; росіянин Володя сподівався на виникнення революційної ситуації, яка приведе до падіння царського режиму. Подальша оповідь розкриватиме зміст цих контроверз.Отже, для Я.Івашкевича кінець і початок є ключовими поняттями, своєрідною парадигмою, в межах якої й буде висвітлена епоха великих змін і трагедій, сподівань і краху ілюзій. Тому Я.Івашкевича, на відміну від С.Сергєєва-Ценського, не цікавить перебіг воєнних подій: уся війна в романі-епопеї “Sława i chwała”, як і в трилогії У.Самчука “OST”, залишиться в підтексті.

Твори У.Самчука й Я.Івашкевича зближаються в ракурсі віддзеркалення дійсності: обидва письмен¬ники розглядають епоху Першої світової війни крізь призму національної долі. Для російського солдата – селянина, одягнутого в шинель, – війна чужа і незрозуміла. Ось що він каже Матвію на його слова: “І слава Йому (Богу – Л.О.), все-таки “наші” хоробро “деруться”:

“А війну оту саме хай собі чорт спокійно візьме. Думаєш, я знаю, за що кров ллю? За родіну? Карпати родіна моя? Так? Помиляєшся. Плювать мені на ті самі Карпати… От що… Родіна моя Рязанка… Понял? А на якого чорта мене сюди перли, сам толком не розберу… […] А от і третій раз несу туди свою башку, по четверту рану; а ні, то куля в лоб. І все до чорта хай прахом стелиться…” [4, 295]. Як і У.Самчук, Я.Івашкевич теж відзначить якийсь фаталізм у настроях людей, їхню покірність: “No, jak wojna, to wojna!” [1, 57]. Але цей фаталізм зникає геть, коли війна підступає під поріг рідної хати: “Не кидайте цих місць! Чуєте? – звертається Матвій до своїх земляків, яких фронт змушує залишити свої оселі. – Не кидайте тепер… […] Зубами гризіть, а бороніться, бо то ваші кубла, здобуті працею, потом, кривавою людською працею. […] Це ваша земля… […] Знайте, що без опору, без волі нашої, без вашого твердого слова спротиву нічого не буде… Все зникне! Нас випхнуть на шлях і, мов ту черву, затопчуть у багно…” [5, 333].

Про долю єврейства йдеться в романі Б.Пастернака “Доктор Живаго”: “Это ужасно, – начал в виду их собственной деревни Юрий Андреевич. – Ты едва ли представляешь себе, какую чашу страданий испило в эту войну несчастное еврейское население. Её ведут в черте его вынужденной оседлости. … ему ещё вдобавок платят погромами, издевательствами и обвинениями в том, что у этих людей недостаточно патриотизма” [5, 121].

У всіх письменників війна постає в образі страждання народів, різних верств населення, окремої людини; образ страждання посідає чільне місце у структурі творів; але щоразу він має своє, неповторне обличчя.

Війна актуалізувала різні рівні мислення, в тому числі і “мислення війною”, яке безпосередньо представлено в романі С.Сергєєва-Ценського “Преображение России”. У зв’язку з цим у структуру твору входять сцени в штабах, міркування про плани противника, воєнні збори, планування воєнних операцій, номери дивізій, корпусів, їхнє комплектування, розташування на місцевості тощо. Погода, пейзаж – все сприймалося очима війни: “Тучи над австрогерманцами сгустились 31 мая; гроза должна была разразиться 2 (15) июня … […] все пристально вглядывались и в капризные изгибы речки, и в яркую зелень долины на той стороне, и в притаившиеся за долиной холмы, в глубине которых тянулись позиции врага” [5, 814]. Или: “Гильчевский зорко всматривался, как полтора года назад на Висле, в берега Стыри, где они круче, где отложе…[…] Всё замечал, что могло облегчить переправу”; “Всё было рассчитано, – магия цифр и чисел владела всеми, – не было только предусмотрено такой досадной мелочи – дождя, а дождь … хлынул как раз ночью, когда нужно было совершать перегруппировку войск и передвигать артиллерию” [5, 715].