Творчість О.Д.Іваненко

Вже в цій першій казці письменниці вдалося показати, як поєднуються у вчинках її героїні особисті й громад¬ські інтереси.1934 року у Харкові відбувається конференція дитячих письменників. На конференцію приїхала велика група російських письменників К. Чуковський, С. Маршак, А. Барто. Вони зацікавлено поставилися до здобутків української дитячої літератури, схвально відгукнулися про казку О. Іваненко. На конференції з доповіддю висту¬пив нарком освіти В. Затонський, який пізніше підтримав творчі пошуки О. Іваненко. Ставлення до дитячої літера¬тури, зокрема до казки, міняється.

У Москві створюється Дитвидав. На Першому Всесоюз¬ному з'їзді письменників було проголошено, що в Радян¬ському Союзі е велика література для дітей. Про це на з'їзді говорили Максим Горький, К. Чуковський, С. Мар¬шак. Про українську дитячу літературу виголосила слово Наталя Забіла.

З'являються нові твори Оксани Іваненко: казки, оповідання, повість про дитячі роки Т. Г. Шевченка. За успіхи, в розвитку дитячої літератури у 1939 р. письменницю було нагороджено орденом «Знак пошани».

У казках «Великі очі», «Чудесна квітка», «Три бажан¬ня», «Чарівні зерна» письменниця створює образ лікаря-чарівника, який лікує «брехунів, боягузів, базік, ледарів, заздрих і тому подібних хворих, що заважають жити собі й іншим», лікує швидко й без болю. Користуючись фольклорними прийомами перетворень письменниця вчить, що лише самовіддана чесна праця робить людину кращою. Тільки завдяки їй Ясь, котрий «нічого не хотів робити», стає музикантом-віртуозом («Великі очі»); дів¬чинка Галя, «яка всього боялася», піднімається в повітря, опускається на дно моря, долає високі гори, щоб добути квітку і стати хороброю («Чудесна квітка»); дівчинка Зіна, яка «хворіла» на заздрість, завдяки чарівному камінцю пробує свої сили в музиці, у вирощуванні кві¬тів, у спорті, і лише конкретна допомога хворому вилікува¬ла її («Три бажання»). Усвідомлення обов'язку перед класом, школою, суспільством в процесі трудового вихо¬вання — наскрізна ідея дидактичних казок О. Іваненко. Героями «Лісових казок» виступають тварини, рослини. «Саме казкові прийоми персоніфікації тварин дають можливість не тільки познайомити наймолодших дітей з цілком реальними першими відомостями про навколиш¬ній світ, про життя природи взагалі, але й подати в най¬легшій, найдохідливішій формі навіть складні питання соціальних взаємин між людьми, перші уроки дружби й взаємодопомоги, розуміння, що погано, а що добре»,— пояснює письменниця, чому не обминає драматичних моментів з життя тварин.

Після «Сандалики, повна скорість!» тему любові до рідного краю Оксана Іваненко продовжує у казках «Куди літав журавлик», «Маяк». У листі до письменниці К. Чуковський писав: «Я ще не прочитав Вашого «Журавлика», але по картинках бачу свою милу бармалеєву Африку. І жайворонок, що лежить на спині у журавля, щоб «ві¬тати весну» і «нервовий» страус, і крокодил — «наче перевернутий човен»; і «поважний і спокійний марабу»; уявляю, як це до серця дітям !.. Чудова пісня —

Не звіть мене журавликом,

Щоб я не журився —

в ній така світла усмішка». У казці журавлик мандрує у вирій. Дорогою (через Україну, Дунай, Чорне море, Ніл) він знайомиться з птахами, звірями, їхніми звичками, умовами життя. Та найбільше радіє журавлик зустрічі з рідною землею. «Здавалося, усі гаї, річки, що, нарешті, скинули кригу і розлилися, бо не могли стримати своєї радості, усі села, міста — такі рідні, такі близькі!» Дерева вітали, проліски. «Навіть люди виходили і махали їм руками, а діти сміялися, і співали...»

Як маяк, не дає збитися з шляху відважним морякам Батьківщина («Маяк»). Відчуття її сили, величі надихає на подвиги. Тільки у зв'язках з нею розкриваються мо¬ральні й фізичні сили Марка, Данилка, Ганнусі. І тільки Петро на мить засумнівався, одступився од високих прин¬ципів, як слава підступно й зрадливо запаморочила йому голову.

У своїй творчості Оксана Іваненко спиралася на досвід народної казки, на традиції таких казкарів, як Андерсен, Лев Толстой, Іван Франко. Змалювання природи підпоряд¬коване розв'язанню важливих морально-етичних проблем: заклик берегти природу, не порушувати гармонії у творах письменниці прозвучав набагато раніше, ніж у середовищі вчених.

Під час війни з двома малими дітьми і хворим бать¬ком Оксана Іваненко опиняється у Свердловську. Вона ще не знає, що чоловік загинув на фронті. Письменницька сім'я Свердловська радо зустріла Оксану Іваненко. Особли¬во тісні дружні стосунки встановилися в неї з Ольгою Форш, Марієттою Шагінян. Завдяки їм та керівникові свердловської письменницької організації мудрому казка¬реві Павлу Бажову Оксана Іваненко повернулася до літературної творчості, її залучають до виступів у школах, госпіталях, на радіо.