СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ – ВЗІРЕЦЬ ВАЖКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ І ЖИТТЄВОЇ ДОЛІ

Зерно поспів,

І заколосяться поля,

І верне нам за піт кривавий

Із лишкою свята земля!

Цей твір став популярною народною піснею.

Найвищі досягнення Руданського як поета лежать у царині гумористики. Гуморески Руданського — це невеликі віршовані твори, написані на основі фольклорних джерел, в яких у гумористичному світлі розкриваються різні соціаль¬но-побутові ситуації з життя широких народних мас різних національностей і різних суспільних прошар¬ків, висміюються з позицій народної моралі всілякі недоладності суспільного життя, негативні риси люд¬ського характеру.

Показовою у цьому плані може бути гумореска «Чи далеко до неба», де з особливою силою розкрився талант Руданського як гумориста, його уміння твори¬ти засобами комічного на основі суто побутових реа¬лій яскраві суспільне значимі образи. Глибинний зміст розкривається через взаємодію побутових реалій, кон¬текст, в якому вони виступають, уже виходить на проблеми ширші, має дотичність до життя всього су¬спільства.

Двоє селян, повертаючись з ярмарку, дрімають на своїх возах, а потім знічев'я починають безпредметну розмову на абстрактну тему, зовсім далеку від про¬блем реального життя. З усією серйозністю вони роз¬мірковують над питанням, чи далеко від землі до неба. Один із них висловлює припущення, що ця відстань дорівнює п'яти верстам. Але його співрозмовник під¬дав це твердження сумніву: «Та якби п'ять верстов було, Там коршма б стояла». «Космічна», абстрактна тема у цьому діалозі, як бачимо, розкривається через цілком конкретні, побутового плану поняття («вер¬ста», «коршма»). Таке поєднання в одному смисловому ряду понять невідповідних, логічно неспівмірних ство¬рює ситуацію абсурду, яка і дає можливість так від¬тінити звичайні побутові реалії, що вони постають у широких суспільних зв'язках як суттєвий момент дійсності. Конкретна деталь «коршма», якою розпочи¬нається і закінчується твір, завдяки алогічності кон¬тексту набуває узагальнюючого значення, що поси¬люється і «конкретним» способом мислення персонажів твору. Те, що селяни міряють небо корчмою, вміщую¬чи її і на небесних шляхах, говорить зовсім не про обмеженість їх мислення, а про те, яке місце ця реа¬лія займав у їхньому житті. Об'єктом сміху у гумо¬ресці, як бачимо, виступають негативні обставини буття селянина.

У приказці «Лошак» висміюється наївність просто¬го селянина, його надмірна довірливість до законів самодержавно-кріпосницького ладу. Виявивши укра¬деного у нього лошака не деінде, як у «стані», він намагається забрати його звідти законним шляхом, до¬водячи, навіть при допомозі свідків, що це його влас¬ність. Але це виявилось безрезультатним, панські посіпаки, познущавшись над селянином-кріпаком, ви¬ганяють його. І тільки завдяки підказці більш досвід¬чених людей власник коняки починає розуміти, що вирвати своє добро з рук «асесорів» йому навряд чи вдасться, навіть коли б корову з дому довелось ізвести, тобто продати на хабарі. Своїм сміхом поет засу¬джує рабське схиляння людини перед законами не¬справедливого соціального ладу, протестує проти нього.

Дійовими особами приказок Руданського нерідко виступають представники інших національностей — росіяни, поляки, німці, євреї, цигани.Посміхаючись над простодушними хитрощами ци¬гана («Циган з конем», «Де спійняли?», «Що до кого», «Спасибі», «Торбин брат»), зарозумілістю й пихою польського шляхтича («Не вчорашній», «Надгорода»), зажерливістю і скнарістю шинкаря («Баран», «Мошків дах»), крутійством москаля («Вареники-вареники», «Ікра», «Варена сокира») поет завжди виступає як глибокий реаліст, і не тільки у відтворенні життє¬вих ситуацій, а й у розкритті психології персонажів.

Зовсім іншої тональності набуває сміх, коли в поле зору митця попадають представники тих соціальних верств, які живуть і тримаються працею народу — попи, ксьондзи, рабини, царські чиновники, пани. Тут уже має місце не м'який гумор, співчутлива посміш¬ка, а дошкульна сатира, спрямована на викриття паразитизму представників гнобительського класу, їх нелюдської моралі.

Цікавою з цього погляду виглядає гумореска «Піп на пущі», у якій виведено образ священнослужителя, що задумав стати пустельником і зажити слави свя¬того. Із в'їдливим сміхом поет показує, що звичка «до ковбаски, до чарочки горілочки» дуже швидко зводить нанівець добрі наміри попа.