Вільям Шекспір ПОЕТ І ДРАМАТУРГ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

Творчість великого англійського поета і драматурга Вільям

Шекспір – найвище досягення європейського Відродження. Протягом його життя Англія стала наймогутнішим короліством Європи. Мине ще кілька десятиліть, і англійські мореплавці почнуть завойовувати для для англійськой корони заморські землі – Америку, Індію, а англійська мова пошириться далеко за межами держави. Всесвітньо відомою стане й англійська література, світова слава якої почалася саме

із Щекспіра.

В добу Відродження людину цінували насамперед за її особисті

достоїнства. Чимало великих людей доби вийшло із соціальних низів. Драматургом – новатором став син шевця Крістофер Марло, який написав “Трагічну ічторію доктора Фауста” і трагедію “Тамерлан”. Простого походження був Волтер Ролей – поеті історик, мореплавець і пірат. Вільям Шекспір також розпочинав свою кар`єру з найпростіших професій у театрі.

Проте тут починається труднощі з Шекспіровою біографією. Справа у тім, що достовірних даних про великого драматурга майже не збереглося. Відомо, що Шекспір народився, у невеличкому місті Стретфорд, що на річці Ейвон. Батько його, Джон Шекспір, був торговцем і мав чинбарню (майстерню, де вичиняють шкури). На час народження Вільяма він розбагатів і навіть був обраний бейліфом (головою міста). В добу Відродження з`явилися школи, що давали не церковну, а світську освіту. В одній із таких шкіл Вільям до чотирнадцяти років вивчав риторику, латину, Біблію, античну міфологію, літературу, історію. Відомо також, що він одружився з дочкою багатого фермера, став батьком двоз дочок і сина.

У двадцять три роки Шекспір залишив рідне місто і переїхав до Лондона. Спочатку він наглядав за кіньми джентельмені, які приїжджали на театральні вистави, потім суфлером, переписував п`єси. Щоб витримати конкуренцію з боку інших театрів, доводилося багато працювати. Автори п`єси тоді нерідко використовували готові сюжети. Поширеним було “театральне піратство”,

коли актори іншої трупи нишком записували під час вистави популрну п`єсу, а потім поспішно вчили її у своєму театрі. У деяких п’сах раннього Шекспіра можна знайти шматки з творів інших авторів.

У 1690-ті роки в Англії захоплювалися поезією. Шекспір

теж віддав данину цьому виду творчості. Йому належить 154 сонети. Зразком для нього, які і для інших поетів, був

Петрарка, слава якого сягнула за межі Італії. У Петрар-

ки для своїх сонетів Шекспір запозичив головну тему – оспівування жіночої краси і кохання.

Читаючи Шекспірові сонети, ми чуємо голос палко закоганого поета. Він не прагне передати якісь зовнішні події, у нього немає розгорнутих описів, портретів людей.

Перед нами його роздуми про красу людських стосунків і сутність кохання; поет сумує, ревнує прощає.

Шекспір віддавав перевегу легендарним або історич-

ним сюжетам, освяченим авторитетом старовини. Такі сюжети підходили для трагедій. Глядачі очікували від таетру чогось повчального, прагнули прилучитися до таємниць світу, вважали, що сюжет, взятий безпосере-

дньо із життя, не мав високого сеансу. Людина минулого

не стільки цікавилася новими сюжетами, скільки прагнула розмірковувати над уже відомими. Шекспір і його сучасники брали сюжети з античних міфів, з анти-