Естетична функція кольору в романах Павла Загребельного
Бувають і такі моменти, коли відображається дія і реакція природи на неї, але письменник не подає опису психологічної ситуації. Вона мається на увазі, проте спеціально закамуфльована. Такі символічні епізоди створюють картини, повні психологічної й емоційної виразності.Таким чином, з певністю можна стверджувати, що найчастіше емоційний вплив створює естетичний ефект, який об’єднує композиційні прийоми і стилістичні фігури. Ілюстрацією, що притаманна манері Павла Загребельного, може бути прийом символічного накопичення. Він полягає у послідовному роз¬ташуванні символічних ситуацій за ступенем їх наростання: від конкретного до загального. Отже, відбувається узагальнення смислу символічної деталі, події з одночасним підсиленням первинного значення.
Система образів-символів і символічних ситуацій нерозривно пов’язана з сюжетністю твору, компо¬зиційною формою й системою повторів. Це веде до узгодженості і послідовності компонентів, до внутрішньої краси та гармонії його частин.
Носіями символів у прозі П.Загребельного можуть бути порівняння пейзажів, художні деталі, персонажі. Символ покликаний виразити невисловлене шляхом відповідностей між двома світами (зовнішнім і світом мрій, ідеалів).
Важливо наголосити також на тому, що естетична функція — категорія постійно варіююча і видозмінна. Власне, як і сам символ. Вона — одна з пізнавальних форм мистецтва, що проектує “другу” дійсність, яка відображає риси об’єктивної реальності. Звісно, варто зазначити й те, що естетична функція символу виявляється у розгалуженій системі естетичних значень. А естетичні значення включають у себе як елементи індивідуально-авторських значень, так і емоційно-експресивні зрушення у смисловій структурі твору.
Більше того, символічний образ темряви може виступати стержнем формотворчого комплексу роману чи повісті. Ніч, темрява нав’язують свої закони людині, виступають тлом, на якому розгортаються події. Наприклад, опис ночі, яку провів Микола з Олькою: “Ніч була болісно довга, якась безкінечна і водночас коротка, мов зойк радості і розпуки, вона зовсім не мала вечора (адже все почалося вже опівночі) і непомітно злилася з ранком, і коли я нарешті спам’ятався, то ніяк не міг збагнути, світло чи пітьма довкола мене, на початку чи вже при кінці безрадісної своєї мандрівки я перебуваю” [1, 36].
Проблема протистояння світла і тьми — одна з головних у творах П.Загребельного. Навіть на лексичному рівні помітне цілеспрямоване згущення темного колориту. Пряме і переносне значення слова “чорний”, темний, тьмяний часто зближується, накладається одне на інше. Цю темінь важко розвіяти слабким відблискам світла, але світло (асоціація з надією) інколи все ж перемагає її.
Павло Загребельний сприймає і відображає світ по-своєму, він ніби опиняється у сфері мікро¬культури. А тому смисл кольору, як не дивно, локалізується у вузькій галузі — в одній картині, ситуації чи деталі. Цей же колір за інших умов може бути переосмислений.
Колір допоміг первісній людині розрізняти предмети в ряді речей. Він виступає важливим структур¬ним елементом семантики романного тексту. Естетична домінанта модерну вплинула і на кольористику: перше місце за частотністю вживання займає біла та блакитна гама. Вони регулярно сполучаються з абстрактними поняттями і набувають семи ірреальності. Якщо аналізований колір не асоціюється з білим, його значення нейтралізується і колірна лексема набуває нетрадиційної негативно-емоційної оцінки.
Цікаво, що білим кольором у прозаїка позначаються предмети, які в дійсності мають інший колір. Власне, П.Загребельний вживає цей колір здебільшого в оцінному значенні, бо за його допомогою автор передає своє ставлення до реальної життєвої ситуації.
Здавна білий колір опирається на поширену подвійність значень: як символ чистоти (традиційне вбрання нареченої), як символ смерті, спокою (традиційний колір савана). В Англії за часів Шекспіра цей колір означав як невинність, духовність, так і траур. Романіст використовує білий колір у значенні “чистий”, “радісний”, “приємний”. Однак такі смислові асоціації можуть втрачатися.
Чорний колір містить виразний оцінний момент — негативну оцінку чогось або когось. Широкий діапазон значень цього кольору мотивується тим, що його вважають початком кольороутворень. Чорний виступає переважно у значенні “поганий”, “негативний”, “ганебний”. За допомогою цього кольору романіст здебільшого передає гріх. Окрім того, у контекстах творів зустрічаються ще й такі емоційно-змістові прирощення: “важкий”, “безпросвітній”, “безрадісний”.П.Загребельний у символіці барв, очевидно, орієнтувався на західноєвропейську традицію. Так, наприклад, у палітрі його творів можна помітити багряний колір, який символізує не тільки пишноту, але й небезпеку (варіант крові). Князь Володимир (роман “Тисячолітній Миколай”) після свого одруження виїхав у світ на вороному коні під багряним чепраком, а молода княгиня — у багряних імператорських ношах та багряних перлах. У прозі Павла Загребельного червоний колір відзначається складними семантичними зрушеннями. Поряд із звичайними, традиційними значеннями “веселий”, “життєрадісний”, червоний, залишаючись у межах основного значення, одержує інше стилістичне забарвлення — у контек¬сті романів асоціюється з горем, стражданням і смертю. Відтак цей колір служить засобом відтворення жахливих кривавих подій, викликаючи бажаний настрій у читачів: “Заубуш зачепив кубок, перевернув, вино розлилося червоне, як кров. Усі здригнулися від лихого передчуття. Проллється чиясь кров. Або й ще гірше”. [3, 112] На основі встановленого асоціативного зв’язку з кров’ю червоний колір набуває значення “тривожний”, “страшний”, “напружений”.