Жанрові константи і модифікації новели ХХ ст

“Товариш Жучок №1 - нема.”)

Звідки взявся цей типовий персонаж? Це й досі залишається таємницею (“Відкіля вони вийшли - товариші Жучки? Скільки їх вийшло? Га?”)

“...Ах, я не знаю: це Жовтнева тайна. Відкіля вони вийшли – це Жовтнева тайна”).Потребує особливої уваги розгляд композиційної організації твору. Зовні це композиційний сумбур (типова ознака сюрреалізму). Автор підкреслює: “А зав’язки-розв’язки так від мене і не дочекаєтесь. Бо зав’язка – Жовтень, а розв’язка – сонячний вік, і до нього ідемо”. “Це не роман, а маленька пісня, і я її скоро кінчу”. Оповідь має фрагментарний вигляд завдяки ефекту “автоматичного письма”. Існування зовнішнього композиційного хаосу в системі образів, сюжетобудові не заважає забезпеченню загальної єдності твору. Вона досягається завдяки послідовному виникненню авторських асоціацій. Так, образ “Кота у чоботях” має свою асоціативну схему створення (“Знаєте малюнки з дитинства: “кіт у чоботях?” Він дуже комічний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях осені”). Так, фрагментарний авторський спогад дитинства (малюнок з книжки “Кіт у чоботях” – рука неньки – прозорий вечір в осені) асоціативно створює образ-характер “кота у чоботях” (смішний, теплий і близький, знайомий з дитинства). Окремі деталі зовнішності Гапки нагадують того ж самого “кота у чоботях”. Вона маленького зросту, на ногах чоботи (“Ясно: кіт у чоботях),

(“І нарешті –

– чоботи. Ну, тут ясно:

подивіться на малюнок, той, що з дитинства”).

Опису її зовнішності приділяється достатньо уваги. Її однокольорова (кольору хакі) стара одежа стає обличчям Революції. (“Блуза, спідничка (зимою – стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блуза колір хакі, без гудзиків. (“Вся революція – колір хакі”, “Вся революція – без гудзиків, щоб було просторо, щоб можна розправитись...”). “Спідничка теж хакі, бо колір з бур’янів давно вже одбився в ній. Вона трішки одерта спереду, трішки ззаду, трішки по боках”. Спідня сорочка зелена – “тіні з бур’янів упали на сорочку”, “капелюшок... а над ним п’ятикутня зоря”. Під ним – “голена голова – не для моди, а для походу, для простору”). Тому важко дізнатися про колір її волосся

(“Русява? Чорнява?

Ясно – жучок”)

Здається вони, все ж таки чорні, як і очі

(“Очі –

– теж жучок”).

“А от ніс - головка від цвяшка: кирпатенький (Кирпик)”.

Жучок – “Кіт у чоботях” – це зовнішня оболонка, а всередині – “Дзуськи!”

“Дзуськи!” – її універсальна відповідь-хованка. Але одного разу замість звичного “Дзуськи!” звучить раптово відверта розповідь (перша несподіванка) про найтрагічнійшу з подробиць її життя (“Тоді я взнав, що товариш Жучок, хоч і жучок, і кіт у чоботях”, але і їй буває сумно й буває не буває:

“Дзуськи!”)

“...Тоді мені кирпатенький носик розказав, що їй не 19, як ми думали, а цілих 25 літ, що в неї вже було байстря і це невеличке байстря –

– повісив на ліхтарі козак”.