Микола Аркас - адмiрал(?), iсторик, письменник
Кривавi сльози обiтре!
Гей устань же, Украiно!
Як колись вставала,
I борись за тi права,
Що ти утеряла!!З архiвних матерiалiв Чернiгiвського iсторичного музею дiзнаємося й про досi невiдомi факти з композиторськоi дiяльностi Миколи Аркаса. Зокрема, про написання ним музики до оригiнального тексту спiвочного дуету «Не спiвай на тепер, Бандуристе!». Є вiдомостi також i про те, що М. Аркас писав музику до вiрша Павла Чубинського «Ще не вмерла Украiна», хоч тут його випередив композитор Вербицький, музика якого пiднесла цей поєтичний твiр до рiвня украiнського нацiонального гiмну.
Шлях Аркасовоi опери «Катерина», написаноi у 1892 роцi у друк i на сцену виявився нелегким. П’ять рокiв рукопис пролежав у цензурних вiдомствах Москви та Киiва i лише у 1897 роцi вийшов у свiт в Миколаєвi за рахунок автора. На обкадинцi видання стояло лише прiзвище Т. Г. Шевченка, а авторство музики i лiбретто були прихованi криптонiмом «Н. А. ...ъ», та ще й зверху присвята: «Любiй, незабутнiй жiнцi моiй Олесi». Того ж року фрагменти «Катерини» вперше пролунали у концертному виконаннi напiвпрофесiйного, напiваматорського сiмфонiчного оркестру Миколаiвського вiддiлення Росiйського музичного товариства.
Слухачi захоплено вiтали новий твiр. Не обминула його своєю увагою i миколаiська преса. Окрилений успiхом автор поспiшив надiслати клавiр опери своєму давньому другу М. Кропивницькому для сценiчноi вистави, i той негайно взявся за репетицii. Палки в колеса ставила цензура, внаслiдок чого здiйснити першу виставу на Украiнi не вдалося.
Прем’єра вiдбулася 12 лютого 1899 р. у Москвi. Упевненiсь Аркаса в тому, що високий професiоналiзм М.Кропивницького як режисера i талановитiсть його акторiв забезпечать успiх вистави, повнiстю справдилась. 13 лютого композитор одержав телеграму з Москви: «Вiтаємо з успiхом i дякуємо... за довiру. Кропивницький i товариство».
Тодi ж Микола Аркас i задумав написати книгу, яка б описувала iсторiю украiнського народу. Цiєю книгою i стала «Iсторiя Украiни-Русi», перше видання якоi вийшло у 1907 роцi.
Бiблiотекар одеськоi «Просвiти» А.В.Нiковський писав:
«Коли я передивився книгу, то побачив, що автором зроблено все, щоб змiст книги легко й хутко i надовго западав у голову читачевi - це й iлюстрацii i, особливо, помiтки на полях, котрi мають уявляти з себе конспект.
Таким побитом, додавши те, що написано популярно i пристосовано до середнього читача, можна гадати, що «Iсторiя» буде корисною для гiмназiй, для учителiв народних шкiл, а поки що для кожного украiнця. Бо ж зараз ми такоi iсторii не маємо.
Вiзьмiть Грушевського - велику в п’яти томах - до неi бояться пiдходити. «Очерк истории украинского народа» мов зiграти деяку роль, коли ж написане важко i це одбирає охоту до читання. На що вам краще: за весь час iснування Одеськоi Просвiти ii було продано всього п’ять примiрникiв!»
А через рiк у листi вiд 16.01.1909 редактор газети «Рада» Є. Чикаленко пiдбадьорює Миколу Аркаса у його намiрах братися за пiдготовку другого видання.
Не мiг автор задовольнити своiх прохачiв i за життя, бо право на продаж книги було вiддане кiiвськiй книгарнi. Крiм того, щоб видати «Iсторiю Украiни-Русi», М. Аркас був змушений позичити 10 тисяч карбованцiв пiд великi проценти.
Миколаiвська «Просвiта» була третiм (однаково люблячим, як i два iнших - «Катерина» i «Iсторiя Украiни-Русi») дiтищем Миколи Аркаса, i коштувала йому не тiльки значних матерiальних витрат, а i здоров’я. Адже царськi властi на дiяльность «просвiт» дивилися з пiдозрою, а iх учасникiв так чи iнакше переслiдували. Не уникнув цього i Микола Аркас, незважаючи на своi високi чини i звання, здобутi на державнiй службi.