Система образів у романі Р.Самбука “Тайна вечеря”
Р.Самбук уперше в українській літературі створює подібний тип героя. Слідчі НКВС були показані у романі І.Багряного “Сад Гетсиманський”, проте багрянівські персонажі послуговувалися для відтворення безпосередньої дії репресивною тюремно-слідчою машиною, у звичайному ж побуті психологія та поведінка слідчих письменником не розглядалася.
Самбук показує нам людину, яка була породжена новою системою. Час потребував таких, як Сокирко. Героєві не доводиться ламатися, чи, притамовуючи в собі супротив, змушувати себе жити за новими законами. Він безболісно входить у нову формацію. Для нього не існує поняття зради, високих моральних ідеалів, про які він чує. Сокирко допомагає репресивній машині рухатися і кришити інших, аби не потрапити у коліщата самому. За таким принципом існує вся система НКВС, де панує повсюдна заздрість і недовіра, де майже кожний заради кар'єри готовий знищити іншого.
Одним із засобів розкриття внутрішньої сутності Сокирка є протиставлення. Протиставлені Сокиркові батько і син Онищенки.
Трагічною постаттю є Сидір Гаврилович Онищенко, революціонер-боєць, який брав участь у політичному перевороті 1917 р. На відміну від Сокирка, він свято вірив у комуністичні ідеали і у можливість їх досягнути. Онищенко-батько обіймав високу посаду в НКВС. Його чин давав можливість бачити реалії життя, проте Сидір Гаврилович не допускав правди у свою свідомість, не бажав вірити дійсності, що суперечила тій ідеї, за яку він боровся. Віра в революційну справу для нього була понад усе, інакше для нього втратився б сенс життя. Злам Онищенка-батька, остаточна руйнація його світогляду відбулася під час арешту, хоча сумніви зародилися дещо раніше. Змусив завагатися Сидора Гавриловича син Антон.
Антон не міг зрозуміти протилежності між тим, про що говорять, і тим, що діється. Він, як і батько,– на боці соціалізму і тих ідей, які б мали втілюватися, проте життя дає інші факти: “Але ж я хочу,– каже Антон,– всім нам... країні, трудящим тільки добра, а якщо за колективізацією прийшов жахливий голод, то чи не помилилися ми, переінакшивши село?” [1, 18]. Антон, вихований на засадах чесності, правди, не сприймає брехні, з якою стикається у суспільстві. Цим він протиставляється Сокиркові.
Антон – одноліток Івана, він намагається прожити своє життя чесно, а Іван будує свій шлях на хитрощах, зраді, кар’єризмі. Всі Антонові сподівання руйнуються Сокирком, який несправедливо засуджує його до покарання. У межах цього протиставлення Р.Самбуком розв’язується морально-етична проблема добра-зла: у відвічному зіткненні цих філософсько-етичних категорій в історичний період, що описується письменником, отримує перевагу зло. Воно пускає свої метастази і поширюється дуже швидко, захопивши у полон людські душі.
Не випадковим став арешт Онищенків: ті, хто сумнівався, партії були не потрібні. Система НКВС йшла до свого панування, відкидаючи тих, хто їй заважав. Проте це була не єдина причина арешту. Сидір Гаврилович був заступником наркома, тобто обіймав доволі високу посаду. А як зауважив Сокирко: “Кому приємно, коли хтось поруч висовується” [1, 29]. Тому особливо радісно було молодому співробітнику НКВС, коли він арештовував Онищенка-батька та викрив ще одного “ворога” народу – його сина Антона, який надумав захистити батька; злісна перевага світилася в очах міліціонера: “торжество і пиха були написані на його обличчі..., сержант, або молодший лейтенант... все життя ходить під кимось, має щоденно козиряти, ставати струнко – і раптом одержав владу над самим заступником наркома, до того ж владу необмежену: має право облаяти, обшукати, а якщо закортить, заїхати в пику” [1, 92]. Розкриваючи світ НКВС, Р.Самбук показує прихований світ людської злоби, людської байдужості, порожнечі людських душ, що було зворотнім боком соціалістичної дійсності.Сутність понівеченого життя відбивається у романі і через призму свідомості звичайних обивателів. Таким є Євген Прокопович Черняк. Він через образу за свою зруйновану долю, втрачений матеріальний достаток говорить про брехню, обман і страх, що панують довкола. Черняк скептично оцінює нову формацію і навіть спеціально відшукує протиріччя між ідеями і дійсністю. Соціалістичне життя не приносить йому задоволення, весь сенс існування звівся у нього до гастрономії. Хороша їжа стала символом колишнього забезпеченого життя. Він не міг відмовити собі у дорогому обіді, на який йшла уся його зарплатня, а потім доводилося тижнями голодувати. Доведений до відчаю своїм становищем, Євген Прокопович врешті-решт зраджує своїй державі. Ставши шпигуном німецької розвідки, він викриває “ворогів” народу (відомих конструкторів оборонного заводу), підриваючи таким чином радянську обороноздатність. Проте такі, як Черняк, арештованими і засудженими не були. Вони знайшли свій спосіб існування і зручно влаштувались у новому житті.
Інший тип пристосованця – старий Дорфман. Досвідчений єврей веде таємні операції з нелегальної купівлі-продажу. На цих махінаціях він заробив чималі суми. Дорфман упевнений, що незважаючи на зміну влади, сила грошей – незмінна. Його впевненість підтверджується життям: він купує свою недоторканість та спокій у Сокирка, фінансуючи примхи останнього.